Шахову гру щодо Польщі, яку розпочав лист Рузвельта до Сталіна ввечері 6 лютого, продовжила пропозиція Молотова 7 лютого, а відтак західна контрпропозиція зранку 8 лютого тепер, здавалося, рухалася до пата. Хтось мав відступити, але жодна сторона не була готова це зробити. «Не такий і хороший день, — писав Іден у щоденнику 8 лютого. — Знову застрягли на Польщі»[311].
Розділ 16
Трагедія Дрездена
Одразу по обіді 7 лютого Сара Олівер поїхала зі своїм батьком на пленарне засідання до Лівадії. «Це був знову чудовий день, сонце щосили покращувало пейзаж: воно намагалося зігріти гранітні вершини і так сильно сяяло на море, що відображення підморгнуло, — написала вона в листі додому. — Ми з татом повисувалися з вікон, щоб розглянути краєвид, і він одразу сказав: “Рив’єра Гадеса!”» Ішлося про грецького бога Гадеса та його царство мертвих, але невідомо, чи Черчилль мав на увазі мертвих нової війни, чи жертв старої — Кримської. Сьоме лютого справді видалося приємним і навіть сонячним днем. Дощу, якого всі очікували попереднього вечора, так і не було, тож британські військові командири вирішили перервати обговорення екскурсією бойовищами Кримської війни. «Усі начальники штабів узяли сьогодні вихідний, щоб подивитися на поле бою Балаклави. У розмовах із нашими російськими друзями ми на цьому не наголошували», — написав Черчилль того вечора своєму віце-прем’єр-міністру Клементу Еттлі[312].
Офіційною метою поїздки були відвідини Севастополя, а також місця нещодавнього протистояння Червоної армії та Вермахту. «Ми виїхали о 9-й ранку, — зазначив у своєму щоденнику фельдмаршал Алан Брук, — і їхали так званою дорогою Воронцова, тобто дорогою, яку побудував колишній власник палацу, в якому ми зупинилися, коли був намісником Криму. Це надзвичайно красивий шлях, що в’ється горами понад морем». Брук, провідний британський військовий стратег, був кандидатом Черчилля на загальне командування вторгненням союзників до Європи, яке надали спочатку генералові Маршаллу, а потім — генералові Ейзенгауеру. Він вів щоденник, у якому записав не надто приємні коментарі стосовно своїх колег і начальників, у тому числі Черчилля, з яким, як він вважав, було надзвичайно важко вести справи.
Брук був відданим шанувальником природи, насолоджувався полюванням та риболовлею, а згодом навіть очолив Лондонське зоологічне товариство. Він тішився з можливості вибратися на екскурсію і взяв із собою замальовки балаклавських бойовищ Кримської війни. Коли група дісталася до місця призначення, він почав визначати місця битв і був щасливий відшукати простір, де відбулася знаменита «Атака легкої бригади». Та увагу його супутників раптово привернули свідчення нещодавньої боротьби. Хтось помітив на землі рештки людського скелета. «Чи можете ви сказати, це російський чи німецький череп?» — хтось спитав лорда Морана, який долучився до групи. Лікар не міг визначити. Брук зафіксував ознаки недавніх боїв: «Тут могила обіч розбитого літака, там понівечений танк, ряд за рядом воронок від снарядів та бомб, покручені залізні рогатки, заплутані дроти від габіонів, поодинокі могили і звичне сміття бойовищ. Дивовижно, наскільки історія може повторюватися в іншому вигляді»[313].
Якщо на четвертий день конференції британські командувачі могли розслабитись і зайнятися оглядом пам’яток, їхніх американських колег дедалі дужче розчаровував брак поступу в головному для них питанні — перемовинах щодо вступу Радянського Союзу у війну з Японією. Планування спільних операцій проти японців на тихоокеанському театрі було однією з головних причин, чому Рузвельт запросив військових командирів супроводжувати його в Ялті. Проте радянці постійно зривали спроби військових США порушити питання війни в Тихому океані. Сьомого лютого американська наполегливість зрештою окупилася. Військові командири США, можливо, пропустили оглядову екскурсію, однак їм вдалося включити у порядок денний наступного дня радянсько-американську зустріч військовиків. Вони також, нарешті, досягли згоди щодо лінії бомбардувань — між операційними зонами радянської та союзної авіації в Центральній Європі. Прямим наслідком цієї угоди стало знищення Дрездена внаслідок бомбардувань союзників усього за кілька днів після закінчення Ялтинської конференції.