«Скажи мені, що ти думаєш про Рузвельта? Чи він розумний?» — запитав Сталін майбутнього радянського міністра закордонних справ. Цього разу Громико вирішив не частувати Сталіна класовим аналізом капіталістичної політики Рузвельта, як це робив якось раніше. Він уловив настрій свого господаря: Сталін був задоволений листом Рузвельта і хотів почути гарні речі про його автора. «Товаришу Сталіне, — відповів він, ретельно добираючи слова, — Рузвельт дуже розумний, здібний чоловік. Один лише факт, що він спромігся бути обраним президентом утретє, а тоді й на четвертий термін, свідчить сам за себе. Звичайно, йому сприяла міжнародна ситуація. І багато чого вдалося завдяки вправній роботі демократів із популяризації його імені. Проте його виступи на радіо, його “Розмови біля каміна” також справили великий вплив на мільйони американців».
«Це було розумно з його боку, — зауважив Сталін. — Так, він усе правильно зрозумів».
«На його обличчі з’явилося те, що я називаю посмішкою повного задоволення, — писав Громико. — Цей вираз я помічав, коли він почувався добре, коли розмова велася про когось, до кого він добре ставився»[326].
Історикам ще належить віднайти згаданий Громиком лист — його не існує ні в радянських, ні в американських паперах, виявлених до сьогодні. Та незалежно від того, чи існував лист, Громико точно передав ставлення Сталіна до того, що він уважав визнанням Рузвельтом справедливих вимог СРСР на Далекому Сході. «Справедливість» радянських вимог, в уявленні Сталіна, базувалась і на історичних, і на геополітичних міркуваннях. У 1905 р. президент Теодор Рузвельт сприяв укладенню Портсмутського договору між Російською та Японською імперіями, завершивши півторарічну війну між двома державами за контроль над північно-східним Китаєм та Кореєю. Американський президент отримав за свої дипломатичні зусилля Нобелівську премію миру, але результати задовольнили не всіх. Для Росії вони стали великим приниженням, кульмінацією місяців поразок на суходолі й на морі від рук «неповноцінних» азіатів.
Згідно з договором, царський уряд погодився віддати Японії південну частину Сахаліну, вивести свою армію з Маньчжурії на північному сході Китаю і передати контроль над спорудженими там залізницями. Він також дозволив Японії орендувати півострів Ляодун із колишньою російською військово-морською базою Порт-Артур і визнав Корею частиною японської сфери впливу. Таким чином, російські прагнення здобути тепловодний порт на Тихому океані закінчилися катастрофою. Уряд мусив погодитися на умови миру, почасти досягнуті за посередництва Рузвельта, серед іншого і через революцію 1905 р., яка ослабила імперію зсередини. Тепер Сталін, який брав активну участь у тій революції, намагався помститися за поразку та приниження, яке він допоміг накинути колишнім правителям імперії[327].
Воєнні цілі радянців у Тихому океані вперше були сформульовані після німецької поразки в битві за Москву у грудні 1941 р. Тоді Соломон Лозовський, заступник Молотова, надіслав Сталіну доповідну записку про те, що СРСР треба покращити геостратегічні позиції на Далекому Сході, де японські володіння, в тому числі Курильські острови та південний Сахалін, відсікли радянські порти Магадан і Владивосток від Тихого океану. «Ми більше не можемо терпіти ситуацію, коли японські військові кораблі здатні будь-якої миті відрізати нас від Тихого океану та наших портів і закрити Лаперузьку, Курильську, Санґарську і Цусімську протоки», — писав Лозовський. На його думку, настав час подумати про «наш далекосхідний кордон та свободу комунікацій між портами Радянського Союзу та всього узбережжя Тихого океану»[328].
Про що б не думали радянці у грудні 1941 р., їм треба було зберігати свої думки у цілковитій таємниці. У квітні 1941 р. вони підписали п’ятирічний пакт про нейтралітет із Японією, і лише японське рішення не атакувати Радянський Союз відразу після німецького вторгнення в червні того ж року дозволило Сталіну перемістити свіжі дивізії з Далекого Сходу до Москви і відбити наступ Німеччини на столицю. Американське ленд-лізівське постачання надходило до Радянського Союзу через тихоокеанські порти, і в цьому разі добра воля японців також була важливою для подальшого існування «лінії життя» СРСР. Радянська перемога під Сталінградом налякала японський уряд, який запропонував відрядити посланця до Москви, щоб налагодити радянсько-японські відносини, але Сталін відхилив пропозицію. Він вважав за краще, щоб відносини залишалися такими ж, як і були, — нейтральними.