Сталін не відповів на лист Рузвельта про трансокеанські постачання та авіабази. Радянський диктатор посилав цим чіткий сигнал, що нічого не вирішить, поки не одержить відповіді щодо Курильських островів, Сахаліну та північно-східного Китаю. До кінця 6 лютого Рузвельт отримав ще одну записку від адмірала Легі, який просив його натиснути на Сталіна. Рузвельт розривався між вимогами своїх військових та сталінськими «політичними умовами». Подальша затримка була неможлива: йому доведеться говорити прямо зі Сталіним, і він знав, що саме хотів почути господар зустрічі[334].
Сталін сприйняв бажання Рузвельта обговорити з ним тихоокеанську тему в кулуарах конференції з оптимізмом. Американські військові командири помітили зміну радянських настроїв увечері 7 лютого. Поки англійці прогулювалися бойовищами Балаклави, адмірал Легі направив генералу Антонову записку, де пропонував провести «таємне обговорення» між американськими та радянськими військовими командувачами о 15:00 наступного дня в радянському штабі. Антонов погодився.
Того вечора Антонов запросив адмірала Кузнєцова до Юсуповського палацу, щоб той представив регулярний звіт Сталіну про військові справи. Майже опівночі, вже після доповіді, Сталін закликав своїх військових командирів на вечерю. Обговорення за столом розпочалося з оцінки ситуації на німецькому фронті. Тоді Сталін звернувся до Кузнєцова і попросив його описати стан Тихоокеанського флоту. Адмірал скористався цією можливістю, щоб нагадати Сталіну своє прохання про американські кораблі. Кузнєцов був єдиним радянським командиром, який не міг дочекатися долучення до війни з Японією: він прагнув вести переговори з адміралом Кінґом про передавання американських кораблів радянському Тихоокеанському флоту. На початку конференції він звернувся до Сталіна по допомогу, але йому сказали, що час іще не настав. Тепер він отримав іншу відповідь. «Я це пам’ятаю, — мовив Сталін. — Я сьогодні говоритиму з Рузвельтом»[335].
Коли о 15:30 8 лютого Сталін зайшов у кабінет Рузвельта для приватної бесіди про Далекий Схід у супроводі Молотова, Гаррімана та двох перекладачів, він застав президента посеред розмови зі Стеттініусом. Державний секретар, якого не запросили на зустріч, із попередніх розмов знав, що Далекий Схід є компетенцією військових і, отже, перебуває поза межами його повноважень. Він покинув кімнату. Двоє лідерів мали от-от розпочати складну дипломатичну гру. Рузвельт зайшов здалеку. Він запитав Сталіна, чи могли б повітряні сили США організувати базу в районі Будапешта і провести аналіз результатів бомбардувань у Східній Європі. Тільки після цього він звернувся до Далекого Сходу. Оскільки, зазначив він, Манілу в японців відбили, то зараз необхідні додаткові повітряні бази для посилення бомбардувань Японії, щоб уможливити перемогу у війні без необхідності відправляти наземні війська.
Сталін знав, куди вела розмова: Рузвельт хотів поговорити про американські військові бази на Далекому Сході, тему, порушену в його листі від 5 лютого, на якого він не отримав відповіді. Сталін заявив, що не готовий надавати ВПС США баз на Камчатці з огляду на присутність там японського консула. Однак він міг дозволити дві бази в районі Амуру, в безпосередній близькості від Китаю. Це було обнадійливим початком. Упродовж кількох місяців американські військові наполягали на базах на Далекому Сході, і зараз питання здавалося вирішеним. Як завжди, відповідь дав сам Сталін: ніхто рангом нижче за нього не ризикнув зайнятися такою делікатною проблемою, як допущення іноземних військ на радянську територію.
Рузвельт продовжував випробовувати свою вдачу. У записці до Сталіна він просив доручити його військовим почати спільне планування з американцями далекосхідних операцій. Сталін знову пішов назустріч президентові і сказав, що дасть відповідні накази. Прориву було досягнуто. Рузвельт мав підстави для задоволення: майже вся його військова програма реалізувалася за кілька хвилин. Він отримав чітке свідчення того, що Радянський Союз почне війну з Японією. Його друге після ООН велике завдання в Ялті було майже виконане. Залишалося без відповіді тільки одне питання: що Сталін хоче натомість?
334