Увечері 8 лютого на Кореїзькій віллі не бракувало ні горілки, ні шампанського: господарем вечері був Сталін. У меню були біла риба в соусі з шампанського, традиційна російська ікра та млинці, кавказький шашлик із баранини та середньоазійський плов із перепілками. Це був найшикарніший прийом конференції, і Сара Олівер згадувала його у своїх листах додому як бенкет. На вечері було тридцять присутніх, у тому числі «дівчата» — Анна Беттіґер, Сара Олівер та Кетлін Гарріман, які були в захваті від можливості взяти участь. Алджер Гісс, якого не було серед гостей Сталіна, згодом згадав про позитивний вплив трьох молодих жінок на повсякденне життя в Ялті, котрі «сприяли настрою, який часом був майже схожий на сільську вечірку, де гості добродушно терпіли переповненість»[344].
Того вечора Сталін був у доброму гуморі. «“Ведмідь” як господар був у чудовій формі, дуже дружелюбний і веселий», — писала Сара своїй матері. «Він насправді був чудовим, — вторила їй Кетлін Гарріман у листі до сестри. — Насолоджувався собою, був прекрасним хазяїном, і його три головні промови були чудовими і змістовнішими, аніж звичні банальності. У цілком радянському стилі він сів посеред довгого-довгого столу із президентом праворуч, Черчиллем — ліворуч, Молотовим, Іденом і Стеттініусом навпроти. Іноді Сталін просто сидів і усміхався, як добродушний дідусь, що мені ніколи не видавалося можливим. У будь-якому разі я була дуже вражена». Не тільки «дівчата» були вражені. Едвард Стеттініус також знайшов Сталіна «у відмінному гуморі і навіть піднесеному настрої». Алан Брук зазначив у своєму щоденнику: «Сталін був у найкращій формі, сповнений веселого та гарного гумору, і явно цілковито насолоджувався собою». Він відчував, що конференція рухалася за його планом[345].
Станом на п’ятий день, коли завершення конференції вже було на горизонті, «Велика трійка» мала можливість підбити попередній підсумок успіхів і невдач. Вони прийшли на вечерю після довгого, сповненого сподівань, успіхів та розчарувань дня. За кілька годин до обіду Рузвельт отримав від Сталіна гарантію, що СРСР візьме участь у війні з Японією. Проте ціна була високою. Крім того, незважаючи на деякі обнадійливі натяки попереднього дня, Польща залишалася глухим кутом. Також не було угоди про участь Франції в управлінні Німеччиною або щодо масштабу німецьких репарацій. Раніше того дня Черчилль підсумував Ідену положення документа Форін Офіс, який він щойно прочитав: «1. Єдиним зв’язком переможців є їхня взаємна ненависть. 2. Щоб зробити Англію безпечною, вона повинна стати відповідальною за безпеку кластера слабких держав». Прем’єр-міністр відхилив цей підхід. «Ми повинні запропонувати щось краще», — підсумував він.
Щоб альянс утримався разом, йому потрібно було знайти, крім спільного ворога, спільну основу. Наразі обнадіювали тільки добрі особисті відносини між «Великою трійкою». Навіть коли Черчилль поскаржився Еттлі, що «в нас тут важкі часи», він також писав, що «всі особисті стосунки відмінні». Стеттініус пояснював гарний настрій на конференції тим, що не існувало жодного попередньо встановленого порядку денного: «Велика трійка» могла легко перейти від одного питання до іншого, якщо стикалася з непереборними перешкодами для конкретної проблеми. Наприкінці довгого дня, повного жорстких переговорів, вони ще могли розслабитись у компанії один одного. Вечері відігравали важливу роль у полегшенні напруженості та просуванні своїх цілей. Дебати, розпочаті на офіційних засіданнях, продовжувались у витонченіший спосіб: дипломатична гра, розпочавшись, не втрачала імпульсу[346].
«В альянсі союзники не повинні обманювати один одного», — заявив Сталін, виголошуючи тост на вечері в Кореїзькій віллі. Його слова записав майор Артур Герберт Бірс, який супроводжував Черчилля на вечірку. «Напевно, це наївно? Досвідчені дипломати можуть сказати: “Чому я не повинен обманювати мого союзника?” Однак я, як наївний чоловік, вважаю за краще не обманювати мого союзника, навіть якщо він дурень. Можливо, наш союз настільки міцний тому, що ми не обманюємо один одного; або тому, що не так просто обманювати один одного? Я пропоную тост за твердість нашого Союзу Трьох Потуг. Нехай він буде міцним і стабільним; нехай ми будемо якомога відвертішими», — підсумував він[347].
Чи радянський лідер обманював своїх гостей і намагався замести свої сліди, чи боявся, що вони обдурять його? Перед тим, як подали вечерю, Сара Олівер мала можливість поговорити з одним із найбільш страхітливих людей Радянського Союзу. Його звали Лаврентій Берія, і тоді вперше голова Народного комісаріату внутрішніх справ узяв участь у міжнародній конференції. «Голова ОГПУ був там! — писала Сара, використовуючи стару абревіатуру радянської таємної поліції. — Я виклала йому всі свої п’ять російських речень, одне з яких — “Чи можу я отримати пляшку з гарячою водою?” На що ОГПУ відповіло: “Я не можу повірити, що вам це потрібно! Безперечно, у вас достатньо вогню!” Скидалося на те, наче ця розмова мала майбутнє; але цієї миті подали вечерю».
344
Dinner menu in Yalta Conference, Miscellaneous, box 84, folder 8, Anna Roosevelt Halsted Papers, Stettinius,
345
Sarah Churchill,
346
Gilbert,