Ми не знаємо приватних думок Рузвельта, але його державний секретар Едвард Стеттініус назвав бенкет «найважливішою вечерею конференції». Наступного ранку президент наказав Стеттініусу пом’якшити американську позицію із двох найсуперечливіших питань: польського уряду та німецьких репарацій. Зупинившись на вершині черчиллівського пагорба і побачивши приз міцного миру, якого він віддавна бажав, Рузвельт був готовий піти на поступки.
Частина V
Шляхи компромісу
Сполучені Штати не завжди досягатимуть своїх цілей на сто відсотків — так само як Росія чи Велика Британія. Не завжди в нас будуть ідеальні відповіді — рішення складних міжнародних проблем, хоч ми рішуче налаштовані прагнути до цього ідеалу.
Розділ 19
Капітуляція на польському фронті
Знамениті світлини Ялтинської конференції, що зображали Черчилля, Рузвельта, Сталіна разом із їхніми радниками та військовими командувачами, було зроблено по обіді 9 лютого 1945 р. в італійському дворику Лівадійського палацу. З одного боку подвір’я на східних килимах поставили три крісла. Фотографи та оператори зайняли свої позиції на протилежному боці, внизу або на балюстраді другого поверху. Рузвельт сів посередині, Сталін зайняв місце ліворуч, залишивши праве Черчиллю, який вийшов у дворик, коли фотографи й оператори вже зібралися.
Поки розгорталася фотосесія, Черчилль закурив свою незмінну сигару, а Рузвельт дозволив собі цигарку. Сталін, мабуть, вирішив, що для люльки ще не настав час. На Черчиллі була хутряна шапка в російському стилі, руки ж він сховав до кишень сірої шинелі. Рузвельт мав виснажений вигляд. Він обмінявся репліками з тими, хто стояв позаду, а Сталін, мабуть, раз чи двічі пожартував. Зняте американцями відео показало, як прем’єр-міністр зняв шапку, коли з ним заговорив радянський перекладач Володимир Павлов. Усі троє лідерів усміхалися.
Під час вечірки, яку організував Сталін у Кореїзькому палаці попереднього вечора, Рузвельт сказав, що атмосфера була «сімейною». Тепер настав час позувати для сімейних світлин. «Я відчував, що керівниками та членами всіх трьох делегацій оволоділа своєрідна ейфорія за їхні досягнення, — згадував пізніше Роберт Гопкінс. — На їхніх обличчях читалося полегшення після напружених переговорів, лунав сміх та приязні жарти». На той час двадцятитрирічний Гопкінс, який, за його власними словами, «був найнижчим в ієрархії серед усіх присутніх», несподівано виявився відповідальним за фотосесію. Будучи сином Гаррі Гопкінса, він був особисто знайомий із «Великою трійкою», а 1943 р. фотографував Рузвельта й Черчилля під час їхньої зустрічі в Касабланці. Тепер його відкликали з німецького фронту і він прилетів на Мальту, де приєднався до батька та решти американської делегації, яка прямувала до Криму. У Ялті він проявив ініціативу і став єдиним фотографом, якому дозволили задокументувати початок першої приватної зустрічі Рузвельта зі Сталіним.
«Як ти хочеш це організувати, Роберте?» — запитав Рузвельт, коли побачив Гопкінса на газоні. «По-перше, пане Президенте, я хотів би, щоб пан Стеттініус став за вами, пан Молотов за маршалом Сталіним, а пан Іден за прем’єр-міністром Черчиллем. Потім я хотів би, щоб долучились інші учасники обговорення, щоб зафіксувати їх на фотоматеріалах конференції». Гопкінс пізніше згадував, що «троє чільних дипломатів зайняли вказані мною місця, але решта не вийшла з кадру, як я сподівався». У дворику спостерігалася серйозна плутанина, поки дипломати повільно поступалися дорогою військовим командирам, і навпаки. Фельдмаршал Алан Брук зазначив, що фотосесія «була надзвичайно хаотичною і ніхто не розставляв людей по призначених для різних військових та політичних груп місцях».
«Коли я фотографував Сталіна й Молотова під аркадою, — згадував Роберт Гопкінс, — Сталін жестом показав мені підійти. Він усміхнувся, потиснув мені руку і запитав, чим я займався з моменту нашої попередньої зустрічі». «Я хочу стати першим американським фотографом у Берліні, але це видається малоймовірним, оскільки ваші війська перебувають на околицях міста, а ми ще за 200 кілометрів», — сказав молодий Гопкінс. «Як ти ставишся до того, щоб бути приписаним до Червоної армії? — запитав Сталін. — Так ти зможеш стати першим американцем, який сфотографує падіння Берліна». «Від цієї пропозиції мені перехопило подих, — написав Гопкінс у своїх мемуарах. — Без особливих роздумів я бовкнув: “Чи могли б ви це влаштувати?” — на мить забувши, що він міг улаштувати будь-що в межах радянської сфери впливу. “Ви організовуйте це зі своєї сторони, а я з нашої”, — сказав Сталін»[365].
365
Hopkins, “How Would You Like to Be Attached to the Red Army?” 30—37; Alanbrook,