Стеттініус був палким прихильником цієї ідеї і на Мальті заручився підтримкою Ідена. Проте залишався один великий камінь спотикання — сам президент. Як повідомив Стеттініус Ідену 1 лютого, Рузвельт вважав, що створення такої комісії «може зашкодити перспективам світової організації». Це повністю суперечило думці чільного американського експерта з питань світової організації Лео Пасвольського. Пасвольський убачав у запропонованій комісії протиотруту до зароджуваної внутрішньоамериканської опозиції до Організації Об’єднаних Націй. Однак президент і надалі недовірливо ставився до регіональних європейських структур, які, на його думку, фактично позбавляли США можливостей впливу на субконтиненті. Він успішно саботував роботу Європейської консультативної комісії в минулому і не бажав утворення ще однієї європейської структури, яку муситиме обходити в майбутньому.
Рузвельт обговорив ці питання з Джеймсом Бірнсом на борту «Квінсі», і саме Бірнсу випало викласти Стеттініусу додаткові аргументи проти створення комісії. Відповідно до одного з них, Конгресу не сподобається ідея призначити американського комісара з незалежними повноваженнями. Крім того, американський народ хотів якнайшвидшого виведення військ із Європи, а уряд США не бажав брати на себе відповідальність за внутрішні європейські справи. За цих обставин участь США в комісії практично не мала сенсу. Оскільки Бірнс явно виступав від імені президента, у Стеттініуса не було іншого вибору, окрім як відмовитися від ідеї[397].
Утім, пропозиція зажила власним життям. П’ятого лютого, наступного дня після розмови з Бірнсом, Стеттініус зустрівся з Алджером Гіссом, щоб обговорити, чи можливо щось зробити із проектом. Гісс, чия присутність на конференції пізніше зчинила галас через звинувачення його у шпигунстві на користь СРСР, підготував проект декларації, що включав частини первісного проекту, але не передбачав спеціальної установи для втілення проголошених ним принципів. Новий документ, що згодом принесе так багато проблем радянцям, на 95 % дослівно складався з вихідного тексту і заявляв, що уряди країн-учасниць домовилися про спільні дії для досягнення цілей. Це включало сприяння недавно звільненим державам у наведенні внутрішнього порядку, здійсненні нагальних економічних заходів, формуванні урядів, у яких будуть широко представлені всі демократичні елементи, і, зрештою, проведення вільних виборів. Цими питаннями мала опікуватися не комісія, а посли великих держав, щодо решти положень ці два документи були практично однаковими.
Коли Рузвельт 9 лютого презентував документ своїм партнерам, укладений Гіссом текст уже був додатково поредагований та істотно скорочений. Три ключові зміни були такими: посилання на французький уряд як одну з чотирьох потуг видалили; сприяння в організації вільних виборів мало пропонуватися лише «за необхідності»; а пункт про послів замінило зобов’язання створити відповідний механізм для виконання спільних обов’язків. Отже, із декларації зникли всі потенційні зачіпки, що збільшувало її шанси на прийняття радянцями. Якщо в цьому полягав стратегічний розрахунок, то він спрацював[398].
Порушивши питання декларації на пленарному засіданні 9 лютого, Сталін високо оцінив її посилання на необхідність усунення залишків нацизму і фашизму у звільненій Європі. За кілька хвилин до того він натякнув на наявність фашистських елементів серед польських політичних лідерів. Цей коментар викликав обурення Черчилля, якому «дуже не подобався розподіл на фашистів і нефашистів на тій підставі, що будь-хто міг назвати будь-кого будь-як». Як зауважив Болен у мемуарах, «термін “антифашистський” був занадто широким, оскільки “фашистом” можна легко означити будь-кого, хто виступав проти комуністичного уряду в Польщі». Коли Сталін звернувся до тексту декларації і прочитав абзац, що стосувався ліквідації решток нацизму, Рузвельт схопився за чудовий шанс. «Це перший приклад доцільності декларації», — мовив він. І зазначив, що зачитаний Сталіним уривок є важливим, та прочитав наступний пункт, який стосувався представницьких урядів і вільних виборів. Сталін швидко відповів, що схвалює обидві частини декларації.