Коли за кілька хвилин Рузвельт формально виставив декларацію на обговорення, першим критикувати її зміст несподівано почав Черчилль, якого занепокоїла ремарка президента про те, що ця декларація «застосовуватиметься до будь-яких територій або країн, де це буде потрібно, а також до Польщі». Це означало, що декларація, що містила посилання на Атлантичну хартію з її визнанням «права всіх народів вибирати форму правління, за якої вони житимуть», могла застосовуватися також до Греції та, можливо, навіть до територій Британської імперії, що потенційно створювало труднощі для британського панування за кордоном.
Прем’єр-міністр не заперечував проти тексту декларації, але хотів включити до протоколу зустрічі заяву-інтерпретацію Атлантичної хартії, яку він виголосив перед парламентом ще 1941 р.
Наступним викликом стала пропозиція Ідена додати до переліку підписантів Францію. Сталін виступив проти цієї зміни, заявивши, що три «краще», ніж чотири. Рузвельт підтримав господаря зустрічі й зазначив, що наразі варто обмежитися трьома підписами. Він також не мав нічого проти доповнення Молотова, яке передбачало, що «підтримка надаватиметься політичним лідерам тих країн, які брали активну участь у боротьбі з німецькими загарбниками», — ця зміна дозволила б Москві легітимізувати підтримку комуністів у будь-якій країні під її контролем. Черчилль точно знав, що мав на увазі Молотов. Якоїсь миті він навіть зауважив, що не винен, що комуністи були найкращими партизанами. Відтак попросив часу на роздуми.
«Прем’єр-міністру не треба хвилюватися, що поправку пана Молотова розроблено для застосування у Греції», — в’їдливо зауважив Сталін. Черчилль кинув у відповідь, що він не тривожився, а «лишень хотів, щоб усі мали рівні шанси і виконували обов’язки». Він зазначив, що британці не бажали спільного військового командування Альянсу в Греції, але вітали спостерігачів. Він також заявив, що британці покинуть країну, коли там установлять мир. Сталін завершив дискусію заявою про «цілковиту довіру до британської політики у Греції». Це було нагадуванням, що Черчилль серйозно заборгував йому щодо Греції і що він очікував свободи дій в окупованих радянцями країнах Європи[399].
Позиція Британії у Греції справді була хиткою. У Греції інтереси британців були найсильнішими, а їхня спроможність впливати на ситуацію — найслабшою. Угода «Ідена-Гусєва», укладена у травні 1944 р., дала Великій Британії свободу дій у Греції. Тринадцятого жовтня 1944 р., коли Черчилль та Іден вели перемовини зі Сталіним та Молотовим у Москві, британські десантники увійшли до Афін, щоб зробити весняну угоду постійною. До того часу німці залишили значну частину грецької території, яка відтак опинилася під контролем прокомуністичної Народно-визвольної армії Греції (ЕЛАС). ЕЛАС, яка налічувала майже п’ятдесят тисяч бійців, справді була найбільшим військовим формуванням у країні. Лише тому, що Москва наполягала, щоб ЕЛАС прийняла британське втручання у Греції, лідери грецьких комуністів долучилися до контрольованого британцями уряду прем’єр-міністра Георгіоса Папандреу.
Однак навіть Москва не могла гарантувати добровільне роззброєння бійців ЕЛАС. На початку грудня комуністи вийшли з уряду, а на вулицях Афін почалися криваві сутички, спровоковані намаганнями роззброїти підрозділи ЕЛАС. Британія підтримала урядові війська, залучивши артилерію та повітряні сили. Це вилилося у протистояння, що тривало понад місяць і засвідчило, що сили ЕЛАС мали перевагу над урядовими військами в Афінах і Піреї, і поступилися лише британцям. Їхню поразку зумовив насамперед розкол у керівництві ЕЛАС щодо відносин із Москвою: коли в січні 1945 р. представники Грецької комуністичної партії вирушили до Москви обговорити ситуацію, ні Сталін, ні Молотов не знайшли часу з ними зустрітися. Москва фактично кинула грецьких комуністів напризволяще[400].
На Різдво 1944 р. Черчилль та Іден вилетіли в Афіни, щоб узяти ситуацію під контроль. Кілька тижнів тому Черчилль пропонував Афіни Рузвельту як набагато краще місце для зустрічі «Великої трійки», ніж Ялта. Тепер він опинився в місті, що постраждало від вуличних боїв. «Холодного Різдвяного дня в Афінах приземлився великий літак, — описував журнал Time візит Черчилля. — На вулицях британські підрозділи підривали та вбивали багнетами стрільців ЕЛАС у районі газовні. Афіняни підтримували тепло в оселях, спалюючи меблі. Декілька грецьких цивільних упізнали і привітали огрядну фігуру, яка вийшла із бронемобіля в однострої комодора Королівських повітряних сил. Перед поштукатуреним рожевим будинком Черчилль зупинився, помахав і посміхнувся. Бої тривали».
399
400
P. J. Stavrakis,