Молотов мав застереження. Він сказав, що спочатку слід вивчити питання виведення військ, а це може забрати якийсь час. Це також, імовірно, вимагатиме перегляду домовленостей з Іраном щодо присутності військ союзників на його території. Що стосується концесій на нафту, то він стверджував, що СРСР відправив делегацію до Тегерана лише після того, як представники іранського уряду висловили зацікавленість у наданні концесій. А потім іранці змінили свою думку. Молотов був переконаний, що кризу подолали: «Кавтарадзе повернувся, а його жорстких методів більше не застосовували». Не було потреби обговорювати це питання на конференції, сказав він. Ситуація «вирішиться сама собою».
Запевнення Стеттініуса та Ідена у відсутності принципових заперечень проти радянських нафтових концесій не справили ніякого враження. Те саме стосувалось і їхніх закликів до спільної заяви про виведення військ, яка, на їхню думку, сприяла б відновленню переговорів. Ідея Ідена про те, що дострокове виведення військ не потребуватиме внесення змін до договору з Іраном, також пройшла повз вуха. Молотов був налаштований не допустити прийняття будь-якого офіційного документа про Іран у Ялті. Єдиною поступкою, до якої він був готовий, було викликати Кавтарадзе в Ялту, щоб той відзвітував про свої дії в Ірані. І хоч західні союзники про це не знали, Кавтарадзе насправді вже перебував у Ялті, прибувши туди 30 січня[420].
Іден завершив обговорення 8 лютого, пообіцявши подумати про те, що сказав Молотов, і підготувати нове формулювання британської позиції. Фактично йшлося тільки про редакційні зміни. Іден не поступався і наступного дня надав радянській та американській делегаціям проект декларації, що мала такий самий вигляд, як первісна британська пропозиція. Він хотів, щоб Альянс виголосив спільну декларацію з обіцянкою якнайшвидшого виведення своїх військ з Ірану та відкладання всіх переговорів про нафтові концесії до завершення цього процесу. Заява Молотова, ніби він не встиг вивчити пропозицію, була озвучена на пленарному засіданні. Ні Черчилль, ні Рузвельт не відреагували на цю новину[421].
Молотов відмовився обговорювати Іран на подальших зустрічах міністрів закордоних справ. Десятого лютого, в останній повний день конференції, його заперечення спричинило найнедипломатичніший обмін ремарками, що зберігся в записах Ялтинської конференції. Коли Іден запитав, чи Молотов «розглянув британський документ щодо Ірану», радянський комісар відповів, що «йому не було чого додати до того, що він сказав кілька днів тому на цю тему». Іден переформулював питання: «Чи не буде доцільно випустити комюніке щодо Ірану?» «Це було б небажано», — пролунала відповідь. Стеттініус намагався пом’якшити ситуацію, запропонувавши додати в комюніке конференції фразу про те, що «іранські проблеми обговорювалися та з’ясовувалися під час Кримської конференції». Молотов заявив, що «виступає проти цієї ідеї». Іден був готовий до компромісу та запропонував заяву про те, що «на цьому засіданні переглянули й підтвердили декларацію щодо Ірану». «Пан Молотов висловився проти цієї пропозиції», — читаємо в американському протоколі зустрічі[422].
Молотов фактично похоронив обговорення іранської ситуації в Ялті. Після зустрічі Стеттініус, бажаючи зняти це питання з порядку денного, сказав Ідену, що його обговорення «нічого не досягне і лише погіршить ситуацію». Проте Іден заперечив, вважаючи, що «на кону стояло надто багато». Він наполягав на обговоренні. Черчилль відмовився порушувати питання Ірану на пленарному засіданні, але не заперечував, щоб Іден підняв його особисто зі Сталіним. Радянський лідер, який грав роль доброзичливого господаря, якось заохотив Ідена звертатися безпосередньо до нього в разі виникнення проблем із представниками радянської делегації нижчого рангу.
Коли Іден вирішив скористатися порадою, Сталін несподівано розсміявся. «Ніколи не говоріть із Молотовим про Іран, — мовив він. — Хіба ви не зрозуміли, що він зазнав там колосальної дипломатичної поразки? Іран йому дуже болить. Якщо ви хочете про це поговорити, поговоріть зі мною. У чому справа?» Іден пом’якшив свою пропозицію. Замість того, щоб наполягати на ранньому виведенні військ альянсу з Ірану, він запропонував усім трьом союзникам розпочати планування виведення військ, яке буде здійснено після закінчення війни. «Так, я розумію, — відповів Сталін. — Я подумаю про це»[423].