Молотов перебував у своєму кабінеті. Він запропонував Бережкову сісти і поставив питання, якого Бережков боявся найбільше: чи не отримував він новин від батьків? Бережков виріс у Києві; його батьки та сестра залишилися в місті, коли його у вересні 1941 р. захопили німці. У листопаді 1943 р., коли Червона армія повернула місто, Бережков поспішно поїхав до столиці України, щоб з’ясувати, що трапилося з його родиною. Він ніде не зміг їх знайти. Бережков розповів Молотову про безрезультатну поїздку дорогою до Москви з Тегерана, припустивши, що його батьків могли депортувати німці проти їхньої волі. Молотов намагався його заспокоїти. Він запевнив, що батьків знайдуть. Це лише посилило тривогу Бережкова. Під час відвідин Києва він дізнався, що його батьки працювали в німецьких установах, а радянська влада зазвичай ставилася до таких людей із величезною недовірою. Чи батьки опинилися на заході із власної волі, чи були депортовані — дні його були пораховані. Рано чи пізно його звільнять, можливо, відправлять до ГУЛАГу або просто розстріляють.
Наразі Молотов пояснив наляканому Бережкову, що Лаврентій Берія надіслав звіт, де стверджувалося, що батьки Бережкова та його сестра з чоловіком добровільно виїхали з Києва у вересні 1943 р. Згідно з цим звітом, батько Бережкова, колишній професор Київського політехнічного інституту, під час німецької окупації працював інженером у відділі важкої промисловості, а мати була перекладачкою для нацистської поліції. За радянськими стандартами вони були колаборантами та зрадниками. У звіті йшлося про те, що сім’ю Бережкова відвідували високопоставлені німецькі чиновники і вони, переймаючись своєю долею після повернення Червоної армії, виїхали з міста поїздом, наданим німцями для Volksdeutsche (місцевих етнічних німців) та адміністративного персоналу. Молотов пояснив, що Берія хоче провести подальше розслідування, але наразі Бережков не може залишатися на цій посаді. Такої самої думки дотримувався й товариш Сталін. Він наказав Бережкову здати ключі від його кабінету, іти додому й чекати рішення у справі.
Пропуск Бережкова до Кремля забрали на виході з комплексу. Він провів два страшні тижні, чекаючи опівнічного стукоту в двері, добре розуміючи, що людей заарештовували та розстрілювали й за менші «злочини». Нарешті, 17 січня Бережкову зателефонували. Молотов урятував свого помічника. Його призначили відповідальним за підготовку німецької та англійської версій провідного радянського зовнішньополітичного журналу «Війна та робітничий клас». Він мав припинити всі контакти з іноземцями, не говорити нікому про те, яку роботу він виконував у комісаріаті закордонних справ, і використовувати псевдонім у разі публікації власних праць. Бережков із радістю пристав на ці умови[449].
Після кількох місяців опали Бережков пережив психологічну кризу. «Мене особливо засмучувало читання звітів про Ялтинську конференцію, — писав він пізніше. — Здавалося, що тільки вчора всі її учасники були поруч зі мною. Разом із ними я мав поїхати до Криму, зайти до Лівадійського палацу та перекладати розмови Сталіна з Рузвельтом і Черчиллем. Понад чотири роки я звик бути необхідним у подібних випадках. Я був ображений до сліз, навіть обурений». Система відкинула Бережкова, але вона також дивовижним чином зберегла йому життя. Йому пощастило. Радянська влада так і не знайшла його сім’ю, а звинувачення в колабораціонізмі залишилися непідтвердженими звинуваченнями. Він пережив не тільки Сталіна, Берію та Молотова, а й сам Радянський Союз, щоб розповісти свою історію.
Насправді, Бережкови таки виїхали з Києва добровільно. Потрапивши до Баварії, яка належала до зони окупації США, вони емігрували до Сполучених Штатів, де й поховані на кладовищі Інглвудського парку в окрузі Лос-Анджелес. Якби вони опинилися в радянській зоні окупації, їх би вистежили і відправили назад до СРСР. У НКВС не було особливих складнощів із розшуком людей у своїй зоні. У Ялті Черчилль звернувся до Сталіна із проханням допомогти йому знайти свою племінницю Бетсі Понґраз та її сім’ю, яка перебувала в Угорщині, коли почалася війна, і з якою він відтоді втратив зв’язок. Сталін сказав, що зробить усе можливе. Третього березня НКВС віднайшла сім’ю Понґраз у Будапешті та взяла її під радянський захист[450].
У Ялті західні союзники погодилися повернути не тільки військовополонених, а й усіх заарештованих радянських громадян до СРСР, незалежно від їхньої волі. Якби Бережков дістався до Ялти, то став би свідком підписання угоди, що створювала правові підстави для примусового повернення його батьків. Він добре знав, яка доля на них очікувала.
449
Beria and Merkulov to Stalin and Molotov, January 1, 1945, ГАРФ, r-9401, op. 2, d. 92, fols. 1—2; Бережков,
450
Бережков,