Сталін відчував смак перемоги. Черчилль запропонував інший тост, цього разу за здоров’я Сталіна. Він намагався залагодити проблеми, які раз по раз виникали у нього зі Сталіним під час конференції. «Я виголошував цей тост уже кілька разів, — почав він. — Цього разу я п’ю його з теплішим відчуттям, ніж на попередніх зустрічах, і не тому, що він [Сталін] більш переможний, а тому, що великі перемоги та слава російської зброї зробили його люб’язнішим, порівняно з тим, яким він був у ті важкі часи, через які ми пройшли. Я відчуваю, що, попри будь-які розбіжності з певних питань, у нього є хороший друг у Великій Британії. Я сподіваюсь побачити майбутнє Росії яскравим, процвітаючим і щасливим. Я зроблю все для того, щоб допомогти, і впевнений, що так само зробить і Президент. Був момент, коли маршал не був настільки прихильним до нас, і я пам’ятаю, як сказав про нього кілька грубих речей, але наші спільні загрози і взаємна відданість усе це стерли. Вогонь війни спопелив непорозуміння минулого. Ми відчуваємо, що в нас є друг, якому ми можемо довіряти, і я сподіваюсь, що він і надалі те саме відчуватиме і стосовно нас. Я молюся, щоб він дожив, щоб побачити свою улюблену Росію не тільки славною у війні, а й щасливою у спокої»[470].
Рузвельт був радий розвинути лінію Черчилля про подолання взаємних непорозумінь. Він згадав про свою розмову з головою торгової палати на прийомі в маленькому містечку на американському півдні. Біля його співрозмовника, члена Ку-Клукс-Клану, з одного боку стояв італієць, а з іншого — єврей. Рузвельт запитав, чи вони також належали до Ку-Клукс-Клану, натякаючи на антиєврейські та антикатолицькі настрої в організації. Відповідь була ствердною. «Це вважалося прийнятним, оскільки всі у громаді їх знали. Це було гарною ілюстрацією того, наскільки важко мати будь-які забобони — расові, релігійні чи інші — якщо ви справді знали людей», — підсумував Рузвельт, виводячи несподівану мораль зі своєї цікавої історії. Сталін погодився[471].
Стеттініус, який вважав, що Молотов і Майський натиснули на Сталіна, щоб знову обговорити репарації, тепер прагнув переконати радянського лідера в добрій волі американців. Він сказав Сталіну, що якщо їхні дві країни працюватимуть разом після війни, то всі будинки Радянського Союзу матимуть електрику й сантехніку, несвідомо повторюючи знамениту фразу Леніна про те, що комунізм означає радянську владу й електрифікацію всієї країни. Хоч сантехніка не входила до пакету Леніна, Сталін, мабуть, не заперечував би, щоб її додати. Він кивнув і сказав: «Ми вже багато чого навчилися від Сполучених Штатів»[472].
Тон вечері поступово змінився і став більш товариський. Розмова зосередилася на майбутніх виборах у Британії, які Черчилль був зобов’язаний організувати негайно після закінчення бойових дій, а Сталін і Рузвельт щосили намагалися його підбадьорити. Диктатор-комуніст та президент-демократ подолали ідеологічні розбіжності, даючи політичні поради прем’єру-консерватору. На мить три державних діячі знайшли спільне у своєму життєвому та політичному досвіді. Сталін відмовився серйозно сприймати побоювання Черчилля. «Народ зрозуміє, що йому потрібен лідер, а чи може бути кращий лідер, ніж той, хто здобув перемогу?» — риторично запитував він. Вождь робітничо-селянської держави щосили намагався переконати Черчилля, що Лейбористська партія ніколи не зможе сформувати уряд у Британії. Переконання Сталіна ґрунтувалося на його глибокій антипатії до некомуністичної лівиці, це ставлення він успадкував від Леніна. Рузвельт дав власну пораду, як діяти щодо лівиці. Пригадуючи свої перші президентські вибори в розпал Великої депресії, Рузвельт зазначив, що «будь-який лідер народу повинен піклуватися про його основні потреби». «Саме тоді, — сказав він, — Сполучені Штати були за крок від революції, оскільки люди не мали їжі, одягу та житла». Він пообіцяв це все і був обраний президентом. «Відтоді у Сполучених Штатах не було проблем із суспільним неспокоєм».
Сталін наразі вирішив промовчати. Так само він не виказав видимої реакції на похвалу Рузвельта щодо служби Черчилля своїй країні як члена опозиції. Прем’єр-міністр «перебував в уряді й поза урядом, — сказав Рузвельт, — протягом багатьох, багатьох років, і важко сказати, чи він краще служив своїй країні в уряді, чи поза ним». Він, «мабуть, давав навіть більшу користь, коли перебував поза урядом, оскільки змушував людей думати». Який із цього висновок зробив Сталін, чия політика стосовно опозиції полягала в полюванні на опонентів на кшталт Льва Троцького та їх подальшому знищенні, можна лише здогадуватися.