Черчилль та Іден були суперниками. Хоч вони добре працювали разом, а Іден навіть одружився з племінницею Черчилля, прем’єр-міністр зазвичай вважав свого заступника слабким та нерішучим. З іншого боку, Іден залишався цілковито відданим Черчиллю впродовж усієї війни, хоч неодноразово дозволяв собі не погоджуватись із прем’єр-міністром. Він також цінував кожну мить в особистих подорожах за кордон, коли міг вирватися з тіні Черчилля і тішитися заслуженою шаною за власну роль у зусиллях воєнного часу. Незважаючи на внутрішню напруженість у їхніх відносинах, Іден відмовився скористатися численними кризами війни, щоб замінити Черчилля, а останній ніколи не ставив під сумнів статус Ідена як спадкоємця. У січні 1945 р. король звернувся до Черчилля із проханням надіслати новий лист на випадок, якщо ні він, ні Іден не повернуться з Ялти. Черчилль зробив це в консультації з Іденом, і вони вилетіли на Мальту в різний час на різних літаках. Така завбачливість аж ніяк не була зайвою[32].
Прем’єр-міністр уперше запропонував зустріч «Великої трійки» в листі до Рузвельта від 16 липня 1944 р. Він хотів, щоб вона відбулася в Касабланці, Римі чи Тегерані до кінця серпня. Кілька днів тому Червона армія взяла Вільнюс, столицю Литви. Її командири почали великий наступ у напрямку Львова на Заході України, а радянські війська перетнули довоєнний кордон, просуваючись у Східну Європу, майбутнє якої лежало на терезах. Прем’єр-міністр сподівався переконати президента скасувати заплановані воєнні операції на півдні Франції і натомість розпочати наступ на Балканах, щоб відрізати радянські війська від Центральної Європи. Він також вважав, що потрібно досягти угоди зі Сталіним щодо майбутнього Східної Європи. Чи відбудуться дві окремі зустрічі, чи одна з усіма трьома очільниками держав, — досі ще було непевним, але Черчилль вважав, що потрібно щось робити якомога швидше.
Рузвельт пристав на пропозицію, однак надавав перевагу проведенню конференції на другому тижні вересня. Обидва написали Сталіну, запропонувавши вересневу зустріч у північній частині Шотландії, до якої Сталін міг дістатися морем чи повітрям. «Ситуація змінюється так швидко й так успішно, що я відчуваю, що необхідно організувати зустріч», — писав Рузвельт, виказуючи головну причину занепокоєння. Сталін відхилив запрошення, посилаючись на необхідність бути в Москві під час великої офензиви Червоної армії. До кінця липня його армії вступили до Польщі й були досить близькі до Варшави, щоб заохотити антинацистське повстання, яке почалося 1 серпня і яке німці втопили в крові.
Радянський наступ був лише однією причиною відмови Сталіна їхати до Шотландії. Після того як Альянс висадився в Нормандії, стратегічна допомога лідерів західних демократій була йому не дуже потрібна, а його виграш від відкладення конференції був високим, поки його війська захоплювали якомога більшу частину Східної Європи. Такою принаймні була думка Гаррі Гопкінса, якою він поділився з президентом. «Що стосується дядька Джо, — писав Гопкінс, уживаючи прізвисько Сталіна воєнного часу, — він, очевидно, хоче переносити свою наступну зустріч із вами доти, доки Німеччина не впаде». Крім того, Сталін не хотів їхати на конференцію на територію, яку він не контролював. Він не любив літати (політ із Тегерана в грудні 1943 р. завдав йому болю у вухах, який тривав два тижні) і, як завжди параноїдально дбаючи про особисту безпеку, не був готовий до подорожі літаком над територією ворога або кораблем через нашпиговані субмаринами води Баренцевого моря.
Рузвельт продовжував наполягати на саміті. Він запропонував зустрітися на Алясці, якої Сталін міг дістатися, не перетинаючи лінію фронту. Зустріч мала відбутися наприкінці листопада, після президентських виборів у США. Сталін знову відмовився. Він розповів Авереллу Гарріману, що не може поїхати далеко з міркувань здоров’я, але був готовий направити В’ячеслава Молотова, п’ятдесятирічного комісара закордонних справ і свою праву руку, туди, де Рузвельт і Черчилль вирішать провести наступну зустріч. Це було не те, що хотіли почути два західних лідери, які розраховували на добрі відносини з «поступливим» Сталіним, на відміну від «жорсткого» Молотова. Від ідеї на якийсь час відмовилися. Здавалося, що Гопкінс мав рацію: Сталін уникатиме особистої зустрічі зі своїми партнерами до закінчення війни[33].
33