Офіціанти ще не встигли винести брудний посуд та прибрати зі столу, як до зали внесли текст комюніке та протокол про репарації. «Велика трійка» підписала документ в узгодженому порядку: спочатку Черчилль, потім Рузвельт і, нарешті, Сталін. Одинадцятого лютого, за чверть до четвертої, останнє пленарне засідання конференції формально завершилося. Кількома хвилинами пізніше, обмінявшись подарунками й нагородами, «Велика трійка» покинула Лівадію. «Ну, по всьому! Закінчили вчора в обідню пору, — написала Сара Олівер 12 лютого в листі додому. — Сталін просто зник, наче якийсь джин. За три години після останнього рукостискання Ялта спорожніла, за винятком людей, котрі завжди мусять прибирати після вечірки»[482].
Серед тих, хто зостався «прибирати», були три міністри закордонних справ. Вони продовжували редагувати текст комюніке, який уже підписали їхні керманичі, й обговорювали підсумки рішень конференції. Це була остання битва самої конференції і перша битва за її інтерпретацію.
Молотов запропонував включити Декларацію про визволену Європу в комюніке, а не публікувати її окремим документом. Імовірно, він сподівався применшити її значення. Іден і Стеттініус пристали на це, але були менш схильними поступатися в інших питаннях. Коли Молотов знову запропонував вилучити з тексту комюніке формулу про процедуру голосування в Раді Безпеки ООН, яка особливо відзначала роль Рузвельта, Стеттініус відмовився, зазначивши, що це питання обговорювалося в присутності Рузвельта й Сталіна, і президент ясно вказав, що хотів це згадати. Пізніше, коли Молотов запропонував, щоб американці оприлюднили інформацію про роль президента після опублікування комюніке, Стеттініус пом’якшив свою позицію і поступився. «Ми далекі від прагнення замовчувати цей факт», — сказав Молотов своєму американському колезі.
Іден мав свій набір питань, які хотів вирішити останньої миті. Він запропонував додати Саудівську Аравію, давнього британського союзника і реципієнта британської допомоги на Близькому Сході, до списку країн, запрошених на установчу конференцію ООН. На здивоване «чому?» Молотова Іден відповів, що саудити висловили бажання оголосити війну Німеччині, але союзники переконали їх цього не робити. «Було б добре мати мусульманина або двох, — мовив він. — Ібн Сауд зустрінеться за чашкою кави з Президентом». Стеттініус підтримав ідею, але Молотов відповів «ні», боячись, що таке запрошення створить небажаний прецедент. Іден погодився відмовитися від своєї пропозиції.
Молотов, зі свого боку, проштовхував нову формулу щодо Ірану. Він відкинув твердження, що Стеттініус та Іден «звернули увагу на необхідність дотримуватися Тегеранської декларації» щодо нафтових концесій, і запропонував замінити його нейтральною формулою, згідно з якою три міністри закордонних справ обмінялися думками з цього питання. Молотов зазначив, що коли його пропозицію відкинуть, то доведеться вилучити весь розділ. Погроза спрацювала: Іден і Стеттініус капітулювали. Зусилля Молотова переглянути заяву щодо конвенції Монтре і поліпшити шанси Радянського Союзу захопити Чорноморські протоки виявилися менш успішними. Молотов хотів вставити фразу, що конвенція не відповідає новій ситуації, але Стеттініус заперечив, що передчасно робити таку заяву до того, як троє міністрів вивчать це питання. Замість цього додали компромісну формулу Ідена: міністри обговорять радянську пропозицію, а турецький уряд поінформують про результати обговорення «у відповідний момент».
Минула вже шоста вечора, коли протокол Ялтинської конференції, який окреслив її рішення з усіх основних питань, підписали три міністри закордонних справ. Молотов та Іден також підписали радянсько-британські угоди про обмін військовополоненими. Радянсько-американську угоду в цій справі підписали представники обох військових командувань. Ішлося про відмінність позицій британського та американського міністрів зовнішніх справ стосовно військовополонених. Іден схвалив угоду, незважаючи на тривожні повідомлення про радянське поводження з репатріантами, тоді як Стеттініус, якому повідомили про відмову радянських військовополонених повернутися на батьківщину, діяв значно обережніше.