Це були добрі питання, представлені риторично досконало. Але відповідь Черчилля на ці питання була не дуже оптимістичною. «Люди завжди займають різні позиції», — зізнався він, нагадуючи своїм слухачам про британські дебати про партійну політику.
Промова Черчилля вказувала на формування відмінних інтерпретацій підписаних у Ялті документів. Він переважно говорив про створення нового польського уряду, уникаючи радянської формули, яка закликала до реорганізації вже наявного. «Угода передбачає проведення консультацій із метою створення в Польщі нового польського Тимчасового уряду національної єдності», — сказав Черчилль парламенту. Насправді радянці вважали одним зі своїх головних дипломатичних успіхів, що комюніке конференції включало їхню формулу про реорганізацію наявного польського уряду, на відміну від формування нового.
Перебуваючи під тиском опонентів у Палаті громад, Черчилль сподівався, що ялтинські угоди, так, як він їх розумів, буде виконано. «Ніхто не може гарантувати майбутнє світу, — стверджував абзац промови, виключений з її остаточного тексту. — Дехто боїться, що він розвалиться на шматки, а в історії людства відбудеться жахливий занепад. Я в це не вірю. Має бути надія. Альтернативою є відчай, а це безумство. Британський народ ніколи не дослухався до порад відчаю»[505]. Ця фраза пояснює найкраще ставлення, яке Черчиль мав відносно рішень конференції після її заверешення.
Рузвельт повернувся до Сполучених Штатів набагато оптимістичнішим щодо майбутнього світу, ніж Черчилль. «Далекосяжні рішення, які ми ухвалили в Ялті, прискорять перемогу та встановлення міцної основи для тривалого миру», — телеграфував Рузвельт Сталіну з борту «Квінсі» посеред Атлантики 23 лютого[506]. Промова, яку він виголосив перед Конгресом 1 березня, наступного дня після дебатів про Ялту в англійському парламенті, була зваженішою. Президент підкреслив, що досягнення Ялти були лише першим кроком у правильному напрямку і, як і будь-яка міжнародна угода, вона стала результатом компромісу. «Сполучені Штати не завжди досягатимуть своїх цілей на сто відсотків, так само як Росія чи Велика Британія. Не завжди у нас будуть ідеальні відповіді — рішення складних міжнародних проблем, хоч ми твердо налаштовані прагнути до цього ідеалу. Проте я переконаний, що, дотримуючись досягнутих у Ялті домовленостей, політична Європа буде стабільнішою, ніж будь-коли раніше».
Риторика потуги, що дедалі зростала, була скромнішою, ніж в імперії на схилку. Вона також більше відповідала букві ялтинських угод. Не відчуваючи жодної вагомої опозиції щодо польського питання чи будь-якої іншої теми, яка обговорювалася в Ялті, президент не мав потреби декларувати свою довіру до Сталіна. Він також відвертіше, ніж Черчилль, говорив, що новий польський уряд насправді означатиме реорганізований старий. «Відповідно, — заявив Рузвельт, — у Ялті було зроблено кроки щодо реорганізації наявного Тимчасового уряду в Польщі на ширшій демократичній основі, щоб включити демократичних лідерів, які зараз перебувають у Польщі, і тих, що наразі за кордоном. Цей новий реорганізований уряд буде визнано всіма нами як Тимчасовий уряд Польщі».
Однак Рузвельт не утримався від того, щоб не надати ялтинським домовленостям більшої ваги, ніж вони мали насправді. Якщо Черчилль хотів, щоб вони стали основою для творення справді суверенної та незалежної Польщі, Рузвельт убачав у них проголошення нового міжнародного порядку, заснованого на ліберальних інституціях та міжнародному співробітництві. Для нього тристороння угода про Організацію Об’єднаних Націй та Декларація про визволену Європу, в якій союзники погодились консультуватися один з одним щодо врегулювання кризових ситуацій, означали, що такий новий світовий порядок набув чинності. «Я думаю, що Кримська конференція стала успішним зусиллям трьох провідних держав зі знаходження спільного підґрунтя для миру, — заявив він Конгресу. — Це проголошує, повинно проголосити, кінець системи односторонніх дій, виняткових альянсів, сфер впливу, балансу сил та решти способів, до яких зверталися століттями і які незмінно провалювалися»[507].
Промови Черчилля і Рузвельта, мабуть, не мали більш схвильованого чи критичного слухача та читача, ніж рейхсміністр народної просвіти та пропаганди Третього Рейху Йозеф Ґеббельс. Його явно надихала критика ялтинських рішень у британському парламенті та опозиційні голоси в американській пресі, які зосереджувалися переважно на польській проблемі. Водночас йому вистачало тверезості, щоб не очікувати, що така критика вплине на хід війни. «Черчилль вийде з цієї дискусії неушкодженим, — надиктував Ґеббельс 28 лютого свій аудіощоденник. — Англія занадто слабка, щоб дозволити собі урядову кризу, особливо на цьому етапі війни. Вона погодилася з рештою, діятиме разом із рештою і триматиметься решти. Вона стала на шлях занепаду і мусить заплатити повну ціну своєї великої дилеми». Під «рештою» малися на увазі Сполучені Штати та Радянський Союз; Ґеббельс небезпідставно вважав, що останній контролював хід конференції.
505
Statement by Winston Churchill to the House of Commons, February 27, 1945, CVCE; Churchill,
506
Butler, ed., My Dear Mr. Stalin: The Complete Correspondence of Franklin D. Roosevelt and Joseph V. Stalin, ed. (New Haven, CT, 2005), 297.
507
Report to Congress by President Franklin D. Roosevelt on the Crimea Conference, March 1, 1945, Teaching American History.