Ґеббельса особливо засмутила ремарка Рузвельта, що «земля не може одночасно сумістити німецький мілітаризм і християнську порядність». «Я зараз однозначно вважаю, — наговорив він у диктофон 2 березня, — що німецька громадськість має звертати значно менше уваги на виступи іноземних державних діячів. Вони щоденно заливають світ новими твердженнями, і якщо ми починаємо з ними сперечатися, то опосередковано пропагуємо їх. Єдиним цікавим моментом у промові Рузвельта є згадка про тривалу війну проти Японії». Напередодні Ґеббельса втішила заява Рузвельта на прес-конференції, що в Ялті Японію не обговорювали. Обман союзників спрацював.
Упродовж найближчих днів, із тривогою відстежуючи британську й американську критику дій Радянського Союзу у Східній Європі, Ґеббельс став песимістичнішим щодо перспектив розколу між союзниками. Шостого березня він надиктував своєму секретареві: «Британія поки що не може відмовитися від дружби та співпраці Радянської Росії, яку б ціну їй за це не довелося заплатити. Це підтверджує той факт, що в жодній сфері зовнішньої політики Америка не готова твердо підтримати Британію проти Москви». Що стосується радянсько-американських відносин, рейхсміністр поділяв думку японських політиків, які вважали, що «Америка перегляне ставлення до Радянської Росії тільки тоді, коли війна проти Японії буде переможно завершена або коли вона більше не залежатиме від доброї волі чи можливої участі Радянської Росії». Ґеббельс виявився майже провидцем, але він не мав сподівань на швидку зміну ситуації, хоча й не полишав надії. «Наразі наші політичні перспективи нульові, — продиктував він. — Але це може змінитися з дня на день, особливо якщо події в районах, окупованих радянцями, розгортатимуться у темпі останніх днів»[508].
Ґеббельс мав на увазі низку серйозних криз, які постали за кілька тижнів після Ялтинської конференції. Усі вони були пов’язані з радянськими діями у Східній Європі й виявилися наслідком і суперечливих політичних цілей альянтів, і кардинально різних тлумачень ними підписаних у Ялті документів.
Частина VII
Наближення бурі
Ця війна не така, як у минулому; той, хто займає територію, також нав’язує їй свою соціальну систему.
Розділ 28
Східна Європа
Двадцять третього лютого 1945 р. Йосип Сталін видав «Наказ № 5», у якому вітав свої війська із двадцять сьомою річницею створення Червоної армії:
За сорок днів наступу в січні-лютому 1945 р. наші війська вигнали німців із 300 міст, захопили до сотні військових заводів, що виробляли танки, літаки, озброєння та боєприпаси, зайняли понад 2400 залізничних станцій і захопили мережу залізниць загальною довжиною понад 15 000 кілометрів. За цей короткий період Німеччина втратила понад 350 000 офіцерів та рядових військовополоненими і не менш ніж 800 000 убитими. За цей же період Червона армія зруйнувала або захопила приблизно 3000 німецьких літаків, більш як 4500 танків та самохідних артилерійських установок і не менш ніж 12 000 гармат. У результаті Червона армія повністю звільнила Польщу і значну частину території Чехословаччини, зайняла Будапешт і вивела з війни останнього союзника Німеччини в Європі — Угорщину, захопила більшу частину Східної Пруссії та німецької Сілезії і пробила собі шлях на Бранденбурґ, до Померанії, до підходів на Берлін.
Радянська зимова офензива тривала, тож разом із реакцією захвату на новини про завершення Ялтинської конференції це перетворило святкування ювілею Червоної армії на значну міжнародну подію. У Вашингтоні радянське посольство організувало прийом для більш ніж тисячі гостей. У Нью-Йорку річницю відзначили тортом заввишки 1,8 метра, вагою 230 кілограмів і вартістю 1000 доларів. Великий альянс здавався сильнішим, ніж будь-коли раніше, і дуже мало американців були ладні звертати увагу на хмари, що збиралися над засніженими полями Східної Європи[509].