Восени 1944 р. Молотов пообіцяв американському та британському послам, що консульським співробітникам усіх країн, які належать до Організації Об’єднаних Націй, дозволять в’їзд до Румунії. Це відповідало практиці західних союзників в Італії. Проте в січні радянці відмовилися допустити в Румунію американського делегата Союзної контрольної комісії Лі Е. Меткалфа. Щоб випередити протести американців, Молотов поскаржився Гарріману, що «радянські представники в Італії не мали жодних прав. Спочатку в них не було ніякої роботи. Відповідно до італійських статутів, їхня роль обмежувалася консультаціями». Меседж був чітким: не втручайтеся в те, що ми робимо в Східній Європі, й отримаєте повну свободу дій у Західній і Південній Європі[515].
Тринадцятого лютого, за два дні після закінчення Ялтинської конференції, румунські комуністи організували в Бухаресті масову демонстрацію, яка вимагала усунення коаліційного уряду генерала Ніколае Редеску та його заміни кабінетом під контролем комуністів. Коли американські та британські представники в комісії з контролю союзників у Румунії вимагали скликати засідання комісії 24 лютого, Сталін відправив у Бухарест Андрія Вишинського. Судячи з короткої біографії, підготовленої Державним департаментом напередодні Ялтинської конференції, американці вважали Вишинського відносно ліберальним діячем. Вони записали на рахунок цього кривавого прокурора визнання радянцями уряду маршала П’єтро Бадольйо в Італії та їхній примирливий підхід до уряду Редеску в Румунії. Незабаром їх спіткало гірке розчарування.
Вишинський прибув до Бухареста 27 лютого і відразу запросив зустріч із королем. На цій зустрічі він вимагав відставки уряду Редеску, стверджуючи, що той нездатний підтримувати порядок. Він хотів, щоб натомість був сформований уряд на базі «справді демократичних сил», тобто комуністів та їхніх союзників. Наступного дня Вишинський звинуватив чинний уряд у захисті «фашистів» і дав королю дві години на розпуск уряду. «Від’їжджаючи, — писав Джеймс Бірнс на основі звіту американського представника в Бухаресті, — він так грюкнув дверима, що навколо одвірка сильно тріснув гіпс. Його так і не відремонтували, тож залишилося свідчення про силу його емоцій та його руки». Завдяки поєднанню погроз (скасування румунської державності) та обіцянок (приєднання до Румунії угорської Трансільванії) Вишинський у кінцевому підсумку зумів поставити в Бухаресті новий уряд під керівництвом комуніста Петру Ґрози[516].
Можливість організації радянцями державного перевороту у країнах Східної Європи налякала Лондон і Вашингтон. Оскільки Черчилль, зважаючи на свою відсоткову угоду, не мав змоги протестувати напряму, він звернувся до Рузвельта. Він сказав президентові, що «росіянам вдалося силою та перекручуванням установити владу комуністичної меншості». Рузвельт погодився, але відмовився діяти, вважаючи, що «Румунія не є гарним тестовим майданчиком». Радянці з кінця 1944 р. контролювали її повністю, і, враховуючи стратегічне розташування країни вздовж ліній постачання та зв’язку Червоної армії, було б важко оскаржити радянські претензії щодо військової доцільності їхніх дій. Рузвельт знав про угоду Черчилля та Сталіна щодо Балкан і, мабуть, вирішив уникнути потенційно незручної ситуації.
У Вашингтоні зростало усвідомлення того, що треба щось робити, але з огляду на мовчання президента Сталін вважав за можливе ігнорувати зусилля американських дипломатів для виправлення ситуації. Сімнадцятого березня 1945 р. Молотов відхилив американський запит на консультації щодо ситуації в Румунії відповідно до положень Декларації про визволену Європу — цей підхід Рузвельтові запропонував Черчилль. Румунську кризу подолали, сказав Молотов Гарріману, і тому не було потреби використовувати положення заяви, яка вимагала спільної консультації союзників у разі кризи[517].
Набагато масштабніша і триваліша проблема постала в Польщі. У Ялті утворення польського уряду було передано комісії у складі Молотова, Гаррімана та Арчибальда Кларка Керра, посла Великої Британії в Радянському Союзі. Ця Московська комісія стала головною ареною, де вирішувалося майбутнє польської свободи та незалежності. «Ялтинська пропозиція щодо Польщі є “гарним фасадом”, а значна частина відповідальності за розробку деталей перейде до американського та британського послів у Москві», — стверджувало Міністерство закордонних справ Великої Британії у телеграмі до американських колег. Пізніше Гарріман заявляв, що навіть перед тим, як виїхати з Криму, він і Болен погодилися, що «всі переговори, які ми щойно завершили в Ялті, необхідно знову розпочинати з нуля»[518].
515
Protocol of conversation: Harriman, Kennan, Page, Molotov, Dekanozov, Pavlov, January 8, 1945, Subject: Hungarian Armistice Negotiations, 6; no. 176/4, January 6—10, 1945, Averell Harriman Papers; George Kennan memo to Averell Harriman, January 13, 1945, and Averell Harriman letter to Andrei Vyshinsky, January 13, 1945, no. 176/5, January 11—16, 1945, Averell Harriman Papers.
516
Biographical information on Vyshinsky in NND 812006 record group 43: World War II Conferences, box 3, National Archives and Records Administration; Byrnes,
518
Instructions to A. Clark Kerr, no. 177/3, February 18—22, 1945, Averell Harriman Papers; information telegram, Grew to Harriman, February 15, 1945, no. 177/4, February 23—25, 1945, Averell Harriman Papers;