Огляд американським посольством радянських ЗМІ в перші місяці 1945 р. дає добре уявлення про радянське розуміння демократії під час Ялтинської конференції. Вибори, подібні до тих, що відбулись у Єгипті, вважалися іграми корумпованих політиків. Радянські ЗМІ також нападали на американську модель вільної преси, заявляючи, що вона не може служити прикладом для решти світу. «Вільна преса» не була вільною: вона слугувала певним інтересам і не могла зрівнятися з державними засобами масової інформації. Для радянців демократія полягала у владі народу, яку можна було найкраще реалізувати через владу комуністичного авангарду. Радянці не відмовляли у праві західних союзників називати себе демократичними державами, але також не сумнівалися у власних демократичних характеристиках. Після конференції радянська преса вітала рішення Ялти як досягнення «великих демократичних потуг». Якийсь час радянські лідери були готові вважати Сполучені Штати та Британію демократичними державами, але не давали їм монополії на використання цього терміна[529].
Черчилль був одним із західних лідерів, який рано усвідомив небезпеку демагогічного використання демократичної термінології радянським керівництвом та його прихильниками на Заході. У грудні 1944 р. він вирішив уточнити своє розуміння демократії у Британському парламенті. «Хто є друзями демократії, а також як слід інтерпретувати слово “демократія”?» — запитав він, відповідаючи на напад у парламенті щодо його політики в Греції, де він санкціонував придушення комуністичних збройних загонів. «У моєму уявленні простий, скромний, пересічний чоловік, звичайний чоловік, у якого є дружина і сім’я, який вирушає боротись за свою країну, коли вона в біді, який голосує на виборах у належний час і ставить свій хрестик у бюлетені, вказуючи на кандидата, якого хоче обрати до парламенту, — він є основою демократії». Збройні угруповання, які бажають установити тоталітарний режим, як Черчилль характеризував своїх комуністичних опонентів у Греції, були «останньою річчю, що нагадує демократію»[530].
Розділ 29
Шпигунські війни
Тринадцятого лютого 1945 р. державного секретаря Едварда Стеттініуса і його співробітників запросили на прийом, який організовував заступник комісара закордонних справ Андрій Вишинський у будинку для гостей комісаріату в Москві. Стеттініус і троє його найближчих співробітників — Г. Фрімен Метьюс, Алджер Гісс і Вайлдер Фут — напередодні прилетіли до Москви з Ялти продовжувати обговорення деталей досягнутих умов. Вони провели в радянській столиці лише один повний день, але спромоглися втиснути у свій графік спектакль «Лебедине озеро» у Великому театрі на запрошення Молотова[531].
Вишинський був головним промовцем, і його тост справив враження на державного секретаря. «Радянський Союз робить усе можливе, — заявив він, — щоб навчитися у Сполучених Штатів, і вже опанував мистецтво виробництва багатьох речей, які прославили Америку». Він сподівався, «що Радянський Союз зрештою не лише зрівняється зі Сполученими Штатами у виробництві, а й перевершить їх». Тост стосувався економіки, а також американського ноу-хау. Саме в цей час радянські шпигуни активно перекачували у Москву інформацію про американський Мангетенський проект.
Вишинський, можливо, і не знав про заходи щодо отримання технологічної інформації з американського ядерного проекту, але світ радянського шпигунства не був йому чужим. Тими днями Вишинський зустрівся з радянським агентом, який супроводжував Стеттініуса з Ялти у складі американської делегації. Прокурор-зірка московських показових судилищ 1930-х рр. та права рука Молотова в Ялті, котрий уже за кілька тижнів грюкне дверима в Бухаресті, Вишинський явно випромінював вдячність, коли висловив від імені Головного розвідувального управління Червоної армії (ГРУ), захоплення його американському агентові за добре виконану роботу. Наступного ранку він поїхав до московського аеропорту, щоб попрощатися з американською делегацією. «Температура впала нижче нуля і трохи сніжило, — згадував Стеттініус. — Молотов у чорному пальті та чорному капелюсі, Вишинський у формі свого міністерства... чекали на нас там. Коли ми вийшли з машини, оркестр заграв “Всипане зірками знамено” і ми побачили блиск алюмінієвого сплаву C-54 у яскравому світлі прожекторів... Це була надзвичайна сцена». Стеттініус не знав, що він покидав Москву з радянським агентом на борту сріблястого С-54, символу американської економічної могутності[532].
529
“Press. Secretary of State, Washington,” February 13, 1945, no. 177/2, February 13—17, 1945, February 19, 1945, Averell Harriman Papers; To Secstate Washington, February 22, 1945, no. 177/3, February 18—22, 1945, Averell Harriman Papers.
531
Stettinius,