Майбутнє ніколи не виглядало осяйнішим в очах радянських віртуозів шпигунської справи. Тридцятого березня лейтенант Анатолій Горський, вашингтонський резидент Народного комісаріату державної безпеки (НКДБ), прозвітував своїм начальникам у Москві про зустріч, яка відбулася раніше цього місяця, одного з його офіцерів, означеного в таємній телеграмі як «А», і радянського агента, який перебував у Ялті, а потім у Москві під кодовим іменем «Алес». Зашифроване повідомлення, підписане кодовим іменем Горського «Вадим», зазначало:
У результаті обміну повідомленнями з Алесом було встановлено, що Алес постійно працює з сусідами з 1935 р. Упродовж кількох років він очолював невелику групу стажерів сусідів, яка здебільшого складалася з його родичів. Група і сам Алес працюють над отриманням лише військової інформації. Матеріали щодо Банку нібито майже не цікавлять сусідів, і він надає їх нерегулярно... Нещодавно Алес та вся його група здобула радянські нагороди. Після Ялтинської конференції вже в Москві Алес нібито зв’язався з дуже відповідальною радянською особою (Алес дав зрозуміти, що це був товариш Вишинський), яка за наказом Військових сусідів передала йому їхню вдячність[533].
Текст цього повідомлення перехопила американська контррозвідка в рамках проекту «Венона», який був ініційований військовою розвідкою США 1943 р. для моніторингу потоків радянської розвідувальної інформації, а розшифрували його тільки за кілька років після закінчення війни. Текст указував на те, що один із членів американської делегації в Ялті, який після конференції вирушив до Москви, керував мережею радянських шпигунів («стажерів»). Він не працював на зовнішню розвідку НКДБ, але перебував у контакті з «сусідами», що на тогочасному сленгу НКДБ означало розвідку Червоної армії. Радянську військову розвідку не цікавила інформація про «Банк» — Державний департамент США, про який, вочевидь, агент дуже багато знав, і через це НКДБ, який хотів отримати подібну інформацію, відверто заздрив успішнішому «сусідові». Успіх агента підтверджувався десятиріччям його служби, радянськими нагородами та вдячністю Вишинського. Проте ким був таємничий Алес і яку інформацію він міг надати очільникам радянських шпигунів?
Мало хто сьогодні сумнівається в тому, що Алес був не ким іншим, як Алджером Гіссом, тогочасним заступником директора Управління особливих політичних питань Державного департаменту та головною особою Рузвельта з питань створення Організації Об’єднаних Націй. Ураховуючи, що він був членом американської делегації в Ялті, поїхав до Москви після Ялтинської конференції, був членом комуністичного руху в 1930-х рр. і мав родичів, які, можливо, були радянськими «стажерами» — брата, який працював на Державний департамент і дружину, котра поділяла його політичні погляди, — Гісс був найочевиднішим підозрюваним. Його визначна роль у підготовці до конференції ООН у Сан-Франциско привернула увагу співробітників НКДБ у Сполучених Штатах до його особи, і вони вирішили вийти на контакт із зірковим агентом конкурентної розвідки.
Телеграма 5 березня повідомляла, що агент під кодовим іменем «Рубль» (ідентифікований ФБР як Гарольд Ґлассер), якого попросили дати оцінку Алесу, схарактеризував його як «сильну, цілеспрямовану людину із твердим і рішучим характером», яка «є комуністом з усіма наслідками нелегального статусу. На жаль, він, вочевидь, подібно до всіх місцевих комуністів, вважає правила безпеки [конспірації] особистою справою». Як і багато інших радянських симпатиків, які почали шпигувати для СРСР з ідеологічних міркувань, Гісс, мабуть, вважав себе вільним агентом та ігнорував інструкції своїх кураторів про правила шпигунства. Якими б не були його недоліки у технічному плані, він відкинув спроби Ґлассера зв’язати його з резидентом НКДБ у Вашингтоні Анатолієм Горським[534].
Гісс став улюбленцем ЗМІ, коли його призначили генеральним секретарем конференції Організації Об’єднаних Націй у Сан-Франциско. Журнал Time інформував читачів про його призначення у своєму випуску від 16 квітня, де характеризував його як «досвідченого випускника Гарвардського університету… одного з найяскравіших молодих співробітників Державного департаменту». У статті припускалося, що Гісс стане «важливою фігурою» на установчій конференції: «Як генеральний секретар, він керуватиме порядком денним, і його позиція за лаштунками визначатиме можливості інших». Було зазначено, що його обрали на цю посаду в Ялті. Стаття у Time від 28 травня 1945 р., написана за участі засновника та видавця журналу Генрі Люса, якого вразив виступ Гісса в Сан-Франциско, назвала його «молодим, красивим... кар’єрним дипломатом Державного департаменту США, який… майстерно управляв неймовірно складною машинерією конференції»[535].
533
Allen Weinstein and Alexander Vassiliev,
534
Allen Weinstein,