Не всі редактори Time були в захваті від Ялтинської конференції або досягнень Гісса і в Ялті, і в Сан-Франциско. Один із них, Віттейкер Чемберс, написав негативний текст про Ялтинську конференцію під заголовком «Привиди на даху», в якій зобразив Сталіна прямим продовжувачем імперіалістичної політики царів і людиною, гідною похвали царя Миколи II за територіальні придбання у Східній Європі. Пізніше Чемберс стверджував, що написав есе, не знаючи про роль Гісса в Ялті. Згодом, дізнавшись про успіхи Гісса в Сан-Франциско, Чемберс поскаржився своїм колегам, що попри те, що Гісс був комуністом, його все-таки призначали на відповідальні посади[536].
Чемберс знав, про що говорив. Активіст комуністичного руху протягом 1920-х та більшості 1930-х рр., він виконував обов’язки кур’єра для інших активістів, які шпигували на Радянський Союз. «Запрошений» відвідати Москву в розпал Великого терору, він відмовився від такої честі, знаючи про жахливу долю інших радянських агентів, яких параноїдальне сталінське керівництво викликало до Москви з метою арешту та знищення. Чемберс перетворився на переконаного антикомуніста і розпочав одноосібний хрестовий похід проти колишніх колег по партії. У вересні 1939 р., в перший день Другої світової війни, Чемберс викрив Алджера Гісса та низку інших урядових чиновників у Вашингтоні як членів Комуністичної партії в листі до помічника державного секретаря Адольфа Берлі-молодшого, який керував розвідкою. Справа тоді мала невисокий пріоритет, а ФБР не допитувало Чемберса аж до 1942 р.
Навесні 1945 р., коли Гісса призначили на високу посаду в Сан-Франциско, ФБР відновило свою зацікавленість у звинуваченнях Чемберса. Це стривожило службу внутрішньої безпеки Державного департаменту, яка, своєю чергою, допитала Чемберса, а той повторив свої первісні звинувачення. Та Чемберс не мав доказів. Більше не було з чим працювати, і у служби внутрішньої безпеки не залишалося іншого вибору, як облишити молоду зірку Державного департаменту у спокої. Тільки Дж. Едґар Гувер, довголітній голова ФБР, відмовився здаватися. Його агенти ще раз допитали Чемберса у травні 1945 р., а потім злили інформацію, яка могла б зашкодити Гіссу, дружнім членам Конгресу й католицькому священику Джону Кроніну, який здобув собі славу непримиренного хрестоносця антикомунізму задовго до Річарда Ніксона та Джозефа МакКарті[537].
Коли Гісс покинув Державний департамент 1946 р., щоб очолити Фонд Карнеґі, це не врятувало його від подальших переслідувань. У серпні 1948 р. на піку радянсько-американського протистояння щодо блокади Берліна, Чемберс та Гісс зіткнулися під час відкритого засідання комісії з розслідування антиамериканської діяльності Палати представників. Чемберс звинуватив Гісса в тому, що той комуніст, тоді як Гісс продовжував заперечувати членство в Комуністичній партії. Найважливіший поворот у справі стався в листопаді та грудні 1948 р., коли Чемберс, після того як Гісс подав проти нього позов про наклеп, пред’явив мікрофільм таємних документів Державного департаменту, захованих у вичищеному гарбузі на його фермі. За словами Чемберса, документи він отримав у 1937—1938 рр. від Гісса та його дружини Присцилли, які передрукували їх на власній машинці Woodstock, виконуючи вказівки радянського резидента Бориса Бикова.
Слухання комісії з розслідування антиамериканської діяльності раптом отримали нових обертів. Із форуму викриття комуністичних переконань деяких членів адміністрації Рузвельта вони перетворилися на вивчення проникнення радянців в американський уряд на найвищому рівні. Зростання шпигунської манії, спричинене різким погіршенням радянсько-американських відносин на першому етапі холодної війни, визначило долю Алджера Гісса. Його не можна було переслідувати за шпигунство через обмеження строку давності, але зрештою його звинуватили у січні 1951 р. у неправдивих свідченнях — брехні щодо характеру і тривалості його знайомства з Чемберсом — та засудили до п’яти років позбавлення волі[538].
536
Whittaker Chambers, “The Ghosts on the Roof,”
537
Sam Tanenhaus,
538
Draper, “The Case of Cases,”