Даллес не знав, що операцію «Світанок» ініціював не він, а німці, які фактично виконували власну операцію під кодовою назвою «Вовна». Німецьку операцію націлили на розкол союзників. Перший етап полягав у встановленні безпосередніх контактів з англо-американськими представниками у Швейцарії через барона Луїджі Парріллі, колишнього представника кількох американських фірм в Італії. Операція була розроблена на зустрічі офіцерів німецьких СС та служб безпеки у Вероні в листопаді 1944 р. Після цього її схвалила розвідувальна служба СС у Берліні, а в лютому вона дістала підтримку верховного головнокомандувача СС на півночі Італії Карла Вольфа.
Досвідчений нацистський апаратчик Вольф вилетів до Берліна, щоб поговорити з Гіммлером, а 4 лютого 1945 р., в перший день Ялтинської конференції, зустрівся особисто з Гітлером. Фюрер не заперечував проти плану Вольфа встановити контакти з американцями для розколу союзників. По суті, це означало, що Вольф міг почати операцію, але мав стати «офірним цапом» у разі провалу плану. Його вищі керівники та колеги з СС, які самі шукали способу встановити контакти із Заходом до падіння нацистського режиму, але були готові з’їсти його живцем, якби щось пішло не так[546].
Місія Парріллі виявилася безумовним успіхом. Даллеса настільки вразили його розмови з Вольфом 8 і 9 березня, що він запропонував командувачу союзників в Італії фельдмаршалу Гарольду Алекзандеру відправити представників до Швейцарії для ведення переговорів із Вольфом про капітуляцію німецьких військ в Італії або, можливо, на всьому Західному фронті.
Ідею схвалили і в Лондоні, й у Вашингтоні — і двох генералів союзників направили до Берна для ведення переговорів із німцями. Вони познайомилися з Вольфом 19 березня на віллі біля італійського кордону, але цього разу послання генерала СС було менш оптимістичним, ніж десять днів тому. Кессельрінґа, на підтримку якого Вольф раніше розраховував, тепер перевели з Італії, на пост командувача всього Західного фронту. Операція «Світанок» закінчилася повним спустошенням сподівань західних союзників. Та операція «Вовна» досягла своєї мети — союзники запідозрили один одного в зраді[547].
До середини березня переговори у Швейцарії, як у листуванні союзників називали Бернським інцидентом, хоч жодна із зустрічей із Вольфом не відбувалася у столиці Швейцарії, перетворилися на яблуко розбрату на найвищому рівні союзної дипломатії. Знаючи сталінську чутливість до всього, що нагадувало сепаратні мирні переговори з боку західних союзників, західні лідери погодилися, що їм доведеться повідомити радянців про те, що відбувається у Швейцарії. Телеграми з цього приводу відправили до Москви 11 березня, і Молотов відповів наступного дня, вимагаючи включення радянських представників до переговорів. Гарріман вважав, що це була жахлива ідея, а голова американської військової місії в Москві генерал Джон Дін зазначив, що західні союзники не наполягали на участі в радянських переговорах з оточеними німецькими військами на Східному фронті. Американські дипломати вважали, що прийняття радянської позиції означатиме затягування переговорів та загрожуватиме їх проведенню можливими «незручними вимогами»[548].
Британці погодилися з цим, і радянцям повідомили, що попередні переговори не можуть чекати і почнуться без їхніх представників, але їх запрошено взяти участь в остаточних переговорах у штаб-квартирі фельдмаршала Алекзандера в Казерті. Шістнадцятого березня Молотов вимагав, щоб переговори в Берні припинили. Він повторив свою вимогу в листі від 24 березня, звинувативши західних союзників у переговорах за спиною СРСР. Того ж дня Рузвельт написав Сталіну, подаючи весь інцидент як непорозуміння. У телеграмі президента не було жодного слова про зустріч Даллеса з Вольфом 8 березня; направлення Алекзандером переговірників до Швейцарії пояснювалося необхідністю перевірки «непідтвердженої інформації» щодо бажання деяких німецьких офіцерів організувати капітуляцію. «До цього часу спроби наших представників організувати зустріч із німецькими офіцерами не досягли успіху, але все ще видається, що така зустріч є можливою», — писав президент. Рузвельт ішов по краєчку між напівправдою та прямим обманом, не згадуючи у своєму листі не лише «конференцію» Даллеса з Вольфом, а й зустріч із Вольфом 19 березня, у якій узяли участь представники фельдмаршала Алекзандера.
546
Richard Breitman, “Record Group 263: Records of the Central Intelligence Agency. Records of the Directorate of Operations Analysis of the Name File of Guido Zimmer,” National Archives.