Якщо Рузвельт вибрав місце для проведення конференції, то Черчилль 31 грудня вигадав її кодову назву — «Операція “Аргонавт”». Рузвельт відповів: «Приймаю вашу пропозицію щодо “Аргонавта”. Ми з вами їхні прямі нащадки». Широко обізнаний із класикою Черчилль спромігся відшукати літературну паралель, яка б якнайкраще відбивала почуття й очікування обох лідерів, які збиралися розпочати довгу й небезпечну подорож до Чорного моря у пошуках власного золотого руна. Сталін, не будучи шанувальником класики, без вагань прийняв кодове найменування. На Новий рік 1945-го, після вивчення плану президента зупинитися на Мальті, Черчилль надіслав Рузвельту телеграму, до якої включив один зі своїх небагатьох поетичних рядків: «Досить з нас вагань. Від Мальти до Ялти. Жодних нарікань»[39].
Таким чином, перед Ялтою опинилася Мальта. Рузвельт присвятив 2 лютого 1945 р., увесь свій єдиний день на Мальті, екскурсіям. Після обіду, у супроводі генерал-губернатора Мальти із дружиною, Анни Беттіґер та Сари Олівер, Рузвельт здійснив екскурсію Валеттою і поїхав до Медіни, стародавньої столиці острова. Розбомблена безперервною 154-денною кампанією повітряних нальотів країн Осі, Мальта була наочним нагадуванням про нещодавню битву за Середземномор’я між Німеччиною та Британією, до якої належала Мальта. Між 1940—1942 рр. на «Фортецю Мальта» було скинуто приблизно чотирнадцять тисяч бомб. Місцевих мешканців евакуювали до центру острова, подалі від порту, промислових районів та аеродромів, але вони все ж зазнали значних втрат. Повітряну та морську блокаду острова, метою якої була голодна смерть населення Мальти та її гарнізону, вдалося зрештою прорвати у серпні 1942 р., коли п’ятьом із чотирнадцяти суден, які покинули Гібралтар із постачанням для обложеного острова, вдалося дістатися до Великої гавані Валетти. Блокаду остаточно зняли лише влітку 1943 р.
«[Ця] величезна кількість руїн вразила мене в саме серце, адже я вперше поглянула на масові руйнування цієї війни», — записала Анна у своєму щоденнику. У Валетті вона побачила кам’яну копію сувою, подаровану Рузвельтом громадянам Мальти після повернення з Тегерана у грудні 1943 р. на знак визнання їхньої хоробрості під час нацистської облоги острова. Він був прикріплений з одного боку дверей, що вели до палацу; з іншого ж боку була цитата слів короля Георга VI, який нагородив Георгіївським хрестом людей Мальти у квітні 1942 р. на піку бомбардування острова авіацією Осі[40].
Те, що Рузвельт надав перевагу екскурсіям, стало великим розчаруванням для британської делегації. Чарльз Е. Болен із Державного департаменту пізніше зазначив, що «британців стурбувала відмова Рузвельта від обговорення як тактичних, так і змістовних питань щодо Ялти». Ентоні Іден поскаржився Гаррі Гопкінсу, що вони «їдуть на вирішальну конференцію і до цього часу не узгодили, ні що обговорюватимуть, ні як поводитися з Ведмедем, який, безсумнівно, матиме власний план». Розчарування Ідена поділяв і Черчилль. «Президент був настільки непередбачуваним, що нам із прем’єр-міністром було некомфортно», — писав Іден у своїх мемуарах[41].
Коли прем’єр-міністр уперше почув про план президентської зупинки на Мальті, він запитав, чи зможуть вони скористатися цією нагодою для обговорення спільної стратегії. «Чи було б вам зручно провести 2 або 3 ночі на Мальті й ненав’язливо дати змогу делегатам поговорити між собою?» — писав Черчилль 5 січня 1945 р. Якщо Рузвельт хотів провести лише одну ніч на Мальті, знову напише Черчилль наступного дня, то, можливо, він би відрядив туди військових очільників на кілька днів раніше? Рузвельт спочатку відкинув цю ідею, але Черчилль продовжував наполягати й запропонував включити представників Міністерства закордонних справ. Рузвельт зрештою здався, погодившись відправити делегації на чолі з Едвардом Стеттініусом та генералом Джорджем Маршаллом до Мальти раніше, але відмовився змінити власний графік[42].
Наполегливість прем’єр-міністра була предметом дотепів серед оточення президента на «Квінсі», а Анна пізніше згадала, як хтось говорив, начебто від Сталіна прийшла телеграма: «Я сказав “Ялта”, а не “Мальта”». Рузвельт доклав усіх зусиль, щоб Сталін не запідозрив двох західних лідерів у «змові» проти нього. Він вважав, що найкращою стратегією за цих обставин було не проводити передконференційну зустріч. Однак Черчилль активно спонукав президента до вироблення спільної стратегії. Виявилося, що Черчилль виграв битву, але програв війну: Рузвельт приїхав на Мальту, але влаштував свій графік так, щоб не залишити часу для дискусії по суті. Болен уважав, що важливішим, ніж занепокоєння президента щодо можливої реакції Сталіна, було його «загальне бажання уникати жорстких позицій та імпровізувати на місці, спираючись на власну інформацію та настрій іншої сторони»[43].
40
Eden,