Флінн провів у Радянському Союзі понад три тижні, з 12 лютого до 10 березня, зустрічаючись із радянськими чиновниками, відвідуючи театр, а також організовані на його честь вечері. Він ніколи не викладав ні в листах додому, ні в мемуарах, чого саме він намагався досягти, але витоки у пресі свідчили, що програма його місії складалась із трьох пунктів: переконати радянців дозволити Ватикану відправити католицьке духовенство до Східної Європи, толерувати там католицькі установи та поліпшити становище італійських військовополонених у СРСР. Усі три пункти перебували високо на тогочасному порядку денному Ватикану[567].
Перед тим як повернутися до Сполучених Штатів, Флінн вирушив до Рима, щоб побачитися з папою, чию підтримку треба було конче забезпечити, якщо Рузвельт хотів уникнути проблем із католицьким електоратом щодо переслідувань церкви у Східній Європі. Ця логіка не пройшла повз увагу ретельних спостерігачів за подіями на європейській сцені, а в березні 1945 р. мабуть, не було більш старанного чи зацікавленого спостерігача, ніж Йозеф Ґеббельс. «Рузвельт відправив Флінна як особливого посла до папи, — зазначив він у своєму щоденнику 23 березня. — Очевидно, Рузвельт хоче перетягнути на свій бік католицьку церкву. Кажуть, що папа, як і раніше, дуже невдоволений англо-американцями після Ялтинської конференції»[568].
Папа Пій XII, який 1933 р. вів переговори про конкордат між Німеччиною та Святим Престолом і якого часто звинувачували в надмірному зближенні з нацистами під час війни, не залишив сумнівів відносно свого негативного ставлення до комунізму. Неодноразово з 1939 р. він засуджував радянську окупацію Польщі та скоєні під час цієї окупації злочини. Тепер він намагався згуртувати міжнародну підтримку для католиків Польщі. У грудні 1944 р. Казимєж Папе, представник польського емігрантського уряду у Ватикані, поінформував своїх колег у Парижі: «Мобілізація католицького світу в ім’я Польщі постійно прогресує і поглиблюється... Кардинал [Жан-Марі-Родріг] Вільнев (Квебек) та архієпископ [Френсіс] Спелман [Нью-Йорк] розповіли мені особисто, що Святий Отець хоче від них повної підтримки польської позиції».
Рузвельт знав, наскільки руйнівним стане відверте відкидання Ватиканом Ялти. Напередодні конференції він відправив до Рима Гопкінса, щоб утихомирити папу. Восени 1944 р., напередодні президентських виборів у Сполучених Штатах, Гопкінс був засмучений спробами католицької церкви впливати на внутрішню політику США й американську політику щодо Східної Європи, але в січні 1945 р. саме йому доручили відвідати та заспокоїти папу на шляху до Ялти. Тепер Рузвельт хотів, щоб посередником між Сталіним і Пієм ХІІ виступив Флінн. Цей вибір мав сенс лише в тому разі, якщо президент думав у першу чергу, як заспокоїти американських католиків та Ватикан, а не про зміну політики Сталіна. Флінн користувався повагою серед американських католиків, але був нікудишній дипломат[569].
Незалежно від тих чи тих здібностей Флінна, перепони на його шляху були величезними. Радянці вже сформували власну думку про Ватикан, і мало що можна було зробити, щоб її змінити. Вони були налаштовані пов’язувати папу і, отже, всю католицьку церкву з фашизмом. В очах Кремля Ватикан втручався у світову політику, надавав підтримку польському емігрантському уряду, протистояв передаванню німецьких територій до Польщі та заохочував реакційні групи в Італії. Сталін був готовий використати для дискредитації папи щойно реабілітовану Російську православну церкву[570].
У Москві Флінн зустрівся з новообраним патріархом Російської православної церкви Алексієм I, із Молотовим та двома полковниками таємної поліції, які керували державними органами, відповідальними за нагляд над релігійною діяльністю, але він не просунувся далеко. Коли полковник Георгій Карпов, очільник урядового комітету, відповідального за відносини з Російською православною церквою, намагався переконати Флінна, що члени комуністичних молодіжних організацій могли належати до церкви, а деякі з них навіть носили хрести, перекладачка Флінна тихо прошепотіла: «Не вірте цьому». Флінн був ще дужче незадоволений своєю зустріччю з Іваном Полянським, офіційно відповідальним за відносини уряду з неправославними конфесіями. «Як для голови комісії, — писав він у мемуарах, — він, мабуть, знав дуже мало чи взагалі нічого про те, що відбувається»[571].
567
Serhii Plokhy, “In the Shadow of Yalta: International Politics and the Soviet Liquidation of the Ukrainian Catholic Church,” in Serhii Plokhy and Frank E. Sysyn,
569
Report by Kazimierz Papee, Polish Ambassador in Vatican, December 4, 1944, Poland Ambasada (France), box 5, file 2, Hoover Institution Archives, Stanford University; Harry Hopkins to John G. Winant, US Ambassador to Great Britain, September 4, 1944, box 337, book 10: Growing Crisis in Poland, Hopkins Papers, Franklin D. Roosevelt Library.
570
To Secretary of State, Washington, February 7, 1945, 3, no. 176/10, February 6—9, 1945, Averell Harriman Papers; “Press. Secretary of State, Washington,” February 13, 1945, no. 177/2, February 13—17, 1945, Averell Harriman Papers.
571
Yalta Trip—Letters to Family, March 10, 1945, container 25, Edward J. Flynn Papers, Franklin D. Roosevelt Library; Memorandum of Conversation, February 22, 1945, Present Karpov, Flynn, Melby, no. 177/3, February 18—22, 1945, Averell Harriman Papers. Edward Flynn, You’re the Boss (New York 1947), 190—95.