Розділ 31
Після Рузвельта
Вони почали збиратися пізнього ранку. Цього приємного весняного дня, за деякими оцінками, аж півмільйона людей вишикувалося вздовж Пенсільванія-авеню, якою кортеж завдовжки понад кілометр прямував від вокзалу «Юніон стейшн» до Білого дому. Тисячі людей зібралися в парку Лафаєт навпроти Білого дому, і поліція мусила відтісняти натовп. Дехто із присутніх уже приходив сюди менш ніж три місяці тому, щоб стати свідком інавгурації Франкліна Делано Рузвельта на безпрецедентний четвертий термін, а тепер знову повернувся, щоб провести його на вічний спочинок.
Рузвельт помер двома днями раніше, 12 квітня 1945 р., у відпочинковому будинку у Ворм Спрінґзі, штат Джорджія. Він переїхав туди 29 березня, провівши п’ять днів у своєму маєтку в Гайд Парку, штат Нью-Йорк. Президент був виснажений, і його здоров’я суттєво занепало, але ніхто не очікував його раптової смерті. Елеонора Рузвельт, яка відвідувала благодійну вечірку у вашингтонському клубі «Салґрейв», була заскочена зненацька. Так само і шістдесятирічний на той час віце-президент Гаррі С. Трумен, якого викликали у Білий дім, де він дізнався новину від Елеонори. За кілька годин після смерті Рузвельта Трумен, на обличчі якого явно читалося потрясіння, склав присягу президента. Першим президентським актом стало підписання прокламації, яка проголосила день національної жалоби. Тіло президента доправили до Вашингтона поїздом о 10:00. Жалобна служба почалась о 16:00 у Східній кімнаті Білого дому, після чого труну знову відвезли на потяг. Скорботу нації виражали два мільйони людей, які вишикувалися вздовж залізничної колії, щоб попрощатися зі своїм президентом. Похорон відбувся наступного дня в Гайд Парку.
У Вашингтоні друзі й супротивники Рузвельта намагались осягнути втрату. Супротивники Рузвельта, республіканці були не менш щедрими у своїх оцінках досягнень померлого президента, ніж його союзники-демократи. Сенатор Артур Ванденберґ зі штату Мічиґан, який постійно критикував Демократичну адміністрацію, заявив, що покійний президент «залишив незнищенний слід в історії Америки та світу». Сенатор Роберт Тафт зі штату Огайо, який згодом жорстко критикуватиме прийняті в Ялті рішення, назвав Рузвельта «найбільшою фігурою нашого часу», і стверджував, що той помер «героєм війни, оскільки буквально працював до смерті на службі в американського народу»[574].
У Москві «глибоко засмучений» Сталін сказав Гарріману, який повідомив новину, що «президент Рузвельт помер, але його справа повинна жити далі». Таке саме послання хотів донести до своєї країни і цілого світу новий президент уже в перші години перехідного періоду. Трумен уповноважив Едварда Стеттініуса, який першим прибув до Білого дому після повідомлення про смерть президента, виступити перед пресою і запевнити країну та світ у тому, що його зовнішня політика здійснюватиметься «без зміни мети та переривання тривкості». Утім, у день, коли похоронний поїзд дістався Вашингтона, New York Times уже повідомляла, що друзі нового президента вважали, що нова адміністрація прокладе курс «трохи праворуч від центру»[575].
Що б це не означало всередині країни, на міжнародній арені це передбачало жорсткішу позицію щодо радянської політики та прагнень у Східній Європі. Тринадцятого квітня, у свій перший повний день на посаді, Трумен вислухав доповідь Стеттініуса про стан радянсько-американських відносин і сказав йому: «Тепер ми мусимо протистояти росіянам... ми не повинні поводитися з ними надто м’яко». Трумен небагато знав про зовнішню політику перед тим, як обійняти вищу посаду, а відповідного досвіду мав ще менше. Він повністю це усвідомлював і не приховував своїх вагань щодо того, як керувати державним кораблем у таку важливу історичну мить. Хоч йому не вистачало здібностей продовжити складну зовнішньополітичну гру, у яку так майстерно грав Рузвельт, він був налаштований зробити все можливе. Новий президент прагнув подолати власну непевність рішучістю або принаймні враженням рішучості, тож він надавав перевагу ясності перед складністю, покладаючись на власну інтуїцію. Беручи до уваги останнє ускладнення відносин між Вашингтоном та Москвою, протистояння росіянам видавалося простою і водночас правильною політикою в таких умовах[576].
574
Arthur Krock, “President Roosevelt Is Dead, Truman to Continue Policies,”
575
“War News Summarized,”
576
Thomas M. Campbell and George C. Herring, eds.,