Новий підхід Трумена до Радянського Союзу став благословенням для ревізіоністів в адміністрації, які відстоювали жорсткішу політику до Москви, але не могли переконати Рузвельта її прийняти. Як і в минулому, ревізіоністи вийшли з лав «знавців Росії» Державного департаменту, яких тепер очолив сам Аверелл Гарріман. Після смерті Рузвельта Гарріман негайно виїхав із Москви до Вашингтона з єдиною метою — зустрітися з новим президентом. «Чесно кажучи, однією із причин, які змусила мене поспішати до Вашингтона, — сказав він Трумену 20 квітня, — був страх, що Ви не зрозумієте, як я це спостерігав у випадку Рузвельта, що Сталін порушує свої обіцянки». Він попередив Трумена про нове «вторгнення варварів у Європу».
Гаррімана обурювали односторонні радянські дії в Польщі та затягування Молотовим переговорів щодо утворення нового польського уряду, тож він був ладен забути, що досягнута в Ялті домовленість у справі Польщі була у кращому разі нечіткою. За кілька днів по тому, на нараді із Труменом та його найближчим радниками щодо формулювання позиції для майбутньої зустрічі президента з Молотовим, Гарріман наполягав, що Сталін порушив ялтинські угоди. Воєнний міністр Генрі Стімсон пояснював жорстку позицію Гаррімана тим, що він і генерал Джон Дін «довгий час особисто страждали від поведінки росіян у незначних питаннях». Він вважав, що у військових справах радянці свого слова дотримувались. Адмірала Легі аргументи Гаррімана також не переконали. Він казав, що виїхав із Ялти переконаним у тому, що радянці не погодяться на вільний уряд у Польщі, а ялтинські угоди залишалися відкритими для численних тлумачень[577].
Утім, Гарріман справив добре враження на Трумена. Саме його інтерпретацію ялтинських угод він узяв за основу під час зустрічі з Молотовим по обіді 23 квітня. Після смерті Рузвельта Сталін змінив свою думку щодо рівня радянського представництва на конференції Організації Об’єднаних Націй і вирішив відправити Молотова до Сполучених Штатів. Це був жест поваги до померлого президента, який настільки переймався ООН, а також спроба скласти враження про його наступника. У Вашингтоні, перш ніж побачити Трумена, Молотов зустрівся зі Стеттініусом та Ентоні Іденом, який також відвідував столицю США. Іден та Стеттініус намагалися досягти того, чого їхні посли в Москві виконати не змогли: переконати Молотова в необхідності запросити до Москви представників польських демократичних партій та включити їх до складу нового уряду. Їхні зусилля виявилися марними. Тоді на пропозицію Ідена та з активним заохоченням Гаррімана й інших членів адміністрації Трумен узяв це завдання на себе. У досить відвертій, якщо не грубій формі він зажадав під час зустрічі з радянським комісаром закордонних справ, щоб той дотримувався ялтинських угод. За словами Болена, який перекладав для президента, Молотов у відповідь «пополотнів»[578].
Трумен дослівно записав у своїх мемуарах продовження перепалки з Молотовим. «Зі мною в житті так ніхто не говорив», — нібито сказав Молотов. «Виконуйте свої зобов’язання — і з вами не будуть так говорити», — відрізав Трумен. Ці слова не відображені ні в американському, ні в радянському протоколі: втім, чи прозвучали вони насправді, чи ні, але вирази, якими послуговувався президент на зустрічі з Молотовим, однозначно були далеко не звичайними. Це підтверджував Стеттініус та інші присутні, а Молотов згадував про цю розмову у старшому віці. «На нашій першій зустрічі із Труменом він почав говорити зі мною таким владним тоном!» — розповідав він на початку 1970-х рр. «Я думаю, що це за президент? Кажу: “У такому тоні я не можу говорити з Вами”. Він осікся трохи, осікся. Тупуватий, як на мене. І дуже антирадянськи налаштований. Тому він і почав у такому тоні; хотів показати своє “я”, як то кажуть»[579].
579
Harry S. Truman,