Цей діалог ознаменував поворотний момент у тоні радянсько-американських відносин, але не змінив їхнього курсу й не мав негайного впливу на радянську позицію щодо Польщі. Молотов залишався незворушним. Зрештою, радянські рішення приймав Сталін, а не його комісар закордонних справ. Трумен усвідомив це пізніше.
Навесні 1945 р. Сталін ще не мав чіткого уявлення про те, що робити зі своїми східноєвропейськими завоюваннями. Він вважав, що радянський досвід був унікальним і що на той час країни на захід від Радянського Союзу не потребували радянської однопартійної держави. Йому здавалося, що Комуністична партія може співіснувати з іншими лівими партіями в рамках так званої народної демократії. Такі перехідні режими мали підготувати ґрунт для повного поглинання відповідних держав комуністами за десять чи п’ятнадцять років. У березні 1945 р. він сказав Тіто: «Нині соціалізм можливий навіть за англійської монархії. Повсюдна революція більше не потрібна». Він висунув цю ідею на зустрічі з очільниками польського уряду в травні 1946 р.: «У Польщі немає диктатури пролетаріату, і вона вам там не потрібна... Демократія, яку ви встановили в Польщі, у Югославії та частково в Чехословаччині, — це демократія, яка наближає вас до соціалізму без необхідності встановлення диктатури пролетаріату чи радянської системи»[580].
Сталін, однак, не сумнівався в тому, що нові держави повинні бути політично і стратегічно пов’язаними з Радянським Союзом і перебувати виключно під його впливом. В останні місяці війни лише голосна протидія Рузвельта поділу Європи на зони впливу та просування ним Організації Об’єднаних Націй видавалися спроможними стримати Сталіна від повного контролю над Східною Європою. Та після несподіваної смерті Рузвельта Сталін вирішив викласти новому президенту власне бачення щодо радянської присутності у Східній Європі. Двадцять четвертого квітня 1945 р., коли війська Червоної армії досягли передмість Берліна, Сталін надіслав лист Трумену та Черчиллю у справі Польщі.
Ви, очевидно, не погоджуєтеся з тим, що Радянський Союз має право домагатися того, щоб у Польщі існував дружній до нього уряд, і що радянський уряд не може погодитися на існування в Польщі ворожого до нього уряду. До цього нас зобов’язують, окрім усього іншого, ріки крові радянських людей, пролиті на полях Польщі заради звільнення цієї країни. Я не знаю, чи є справді представницьким уряд у Греції і чи бельгійський уряд є насправді демократичним. Думки Радянського Союзу не питали, коли створювалися ці уряди. Радянський уряд і не претендував на те, щоб утручатися в ці справи, позаяк розуміє, наскільки важливі Бельгія та Греція для безпеки Великої Британії. Не розумію, чому в обговоренні питання Польщі не хочуть ураховувати інтереси Радянського Союзу з точки зору його безпеки. Варто визнати незвичними умови, коли уряди двох країн — Сполучених Штатів та Великої Британії — заздалегідь змовляються з питання про Польщу, де СРСР передовсім і найбільше зацікавлений, а також ставлять представників СРСР у нестерпне становище, намагаючись диктувати йому власні умови[581].
Черчилль відповів 28 квітня довгим листом, який почався з обговорення радянської політики щодо Польщі й завершився оглядом статусу балканської угоди між Британією та СРСР.
Черчилля турбувало, що Радянський Союз затягував консультації щодо формування нового уряду. «Цей Тимчасовий уряд, — писав Черчилль, — мусив потім, згідно з нашим спільним рішенням у Криму, взяти на себе зобов’язання якнайшвидше провести “вільні та необмежені вибори на основі загального виборчого права та таємного голосування”, в якому “всі демократичні й антинацистські партії мають право брати участь та висувати кандидатів”. На жаль! Нічому зі згаданого не дозволили просунутися ні на йоту».
Москва також перешкоджала західним представникам відвідувати Польщу, чого, як наголосив Черчилль, не відбувалось у випадку радянських представників в окупованих британськими військами країнах. Велика Британія й Америка були готові прийняти в Польщі лише повністю представницький та демократичний уряд. «Однак ми не могли б прийняти “югославську модель” як керівний принцип того, що має відбутися в Польщі, — писав Черчилль. — Ні ми, ні американці не маємо ніякого воєнного чи особливого інтересу до Польщі. Усе, до чого ми прагнемо в матеріальних питаннях, слід вирішити належним чином між дружніми державами»[582].
581
Correspondence between the Chairman of the Council of Ministers of the USSR, 1:331—32.
582
Correspondence between the Chairman of the Council of Ministers of the USSR, 1:339—44.