Сталін погодився запросити поляків із Лондона, у тому числі Станіслава Миколайчика, та «демократичних поляків» із самої Польщі до Москви для переговорів стосовно складу нового польського уряду. Вони схвалили список із восьми західних кандидатів, який Гопкінс телеграфував у Вашингтон. Він не міг забезпечити звільнення генерала Леопольда Окуліцького та ще п’ятнадцяти польських підпільників, затриманих радянською владою наприкінці березня, — Політбюро незабаром вирішило поставити їх перед судом і організувати політичний спектакль. Утім, Трумен, Черчилль і Миколайчик прийняли укладену за посередництва Гопкінса угоду. Навіть Джордж Кеннан, із яким Гопкінс консультувався в Москві, визнав, що Гопкінсу вдалося укласти найкращу з можливих угод[589].
Невдовзі після того, як Гопкінс покинув Москву, польські демократичні лідери, які належали до укладеного обома сторонами списку, вилетіли до Москви. Упродовж декількох днів вони досягли згоди щодо складу нового уряду. Це була довгоочікувана, але непереконлива перемога. Черчилль скаржився в листі Трумену, що угода, укладена за посередництва Гопкінса, стала «віхою на довгому підйомі на пагорб, на який нам не треба було б видиратися». На думку Трумена, ялтинські угоди діяли, і 5 липня США визнали новий Тимчасовий уряд Польщі.
Це було завершення довгого конфлікту, який почався в Ялті, і сигнал, що шлях до нової конференції, над якою працював Девіс і яка була потрібна з багатьох причин, але головне, через зміну влади у Білому домі, був відкритим. Основний камінь спотикання до заключної мирної конференції світової війни було усунуто. Це сталося завдяки політиці примирення, яку підтримував Девіс, і саме Девіс, а не Гарріман, супроводжуватиме Трумена на наступній мирній конференції. Місцем її проведення став Потсдам, передмістя Берліна у глибині окупаційної зони Червоної армії[590].
Перед поїздкою до Потсдама Трумен зустрівся з міністром закордонних справ Китаю Сун Цзивенем і поінформував його про ухвалені в Ялті таємні рішення. Президент сказав своєму гостю, що Сполучені Штати потребують допомоги Радянського Союзу проти Японії, маючи на увазі, що ялтинські угоди мають виконуватися. Китай залишиться сам на сам, якщо він прагне виторгувати кращу угоду з Радянським Союзом. Усе, що Сун міг зробити, це запитати посадовців Державного департаменту, «як варто розуміти положення ялтинської угоди про те, що слід приділяти увагу переважному інтересу Росії у Маньчжурії». Джозеф Ґрю, якому було поставлено це питання, не мав відповіді. «Я не був присутній у Ялті, — сказав він Суну, — це буде залагоджено на наступному засіданні “Великої трійки”»[591].
Трумен виїхав до Потсдама 7 липня. Перед тим як розпочати першу трансатлантичну мандрівку як президента, він здійснив короткий візит до Сан-Франциско, щоб 26 червня стати свідком підписання Статуту Організації Об’єднаних Націй. Статут доправив до Вашингтона Алджер Гісс спеціальним військовим літаком у вогнестійкому сейфі з парашутом, і 2 липня, після повернення до столиці, президент представив його Сенату. Того ж дня Сенат затвердив на посаді державного секретаря Джеймса Бірнса. Його призначення проголосили 30 червня, після того як країна та світ дізналися, що першим американським представником в Організації Об’єднаних Націй стане Едвард Стеттініус. Новий президент глибоко поважав Бірнса, присутність якого в Ялті в очах Трумена кваліфікувала його як експерта із зовнішньої політики. Адмірал Вільям Легі та Чарльз Болен, які теж брали участь у Ялтинській конференції, приєдналися до Трумена на борту важкого крейсера «Авґуста», що вирушав до Європи. Трумен оточив себе радниками Рузвельта з Ялти і мав таке саме чільне питання у своїй програмі, як і Рузвельт, коли він відправився у подорож до Ялти: радянську участь у війні з Японією[592].
Потсдамська конференція розпочалася для Трумена з візиту Черчилля 16 липня, за день до її офіційного відкриття. На відміну від Рузвельта, Трумен не мав жодних застережень щодо зустрічі з прем’єр-міністром. Він хотів установити хороші стосунки зі Сталіним, але не збирався упадати за ним коштом прем’єр-міністра Великої Британії. Черчилль хотів зустрітися з наступником Рузвельта й одразу ж скласти про нього власну думку. Пізніше він сказав лорду Морану: «Це людина величезної рішучості. Він не звертає увагу на делікатність поля, а твердо ставить на нього свою ногу». Черчилль і Трумен активно листувалися після його вступу на посаду, і Трумен спочатку поділяв ставлення Черчилля до радянських дій у Східній Європі, але зрештою став підозрілим щодо розрахунків прем’єра. Джозеф Девіс, якого Трумен відправив до Лондона наприкінці травня, попередив його, що прем’єр-міністр грав у стару гру балансу сил у Європі і шукав допомоги Америки для забезпечення переваги Британії, навіть якщо це вимагатиме нової війни.
589
591
Memorandum of Conversation, June 11, 1945, Points in Yalta Agreements Affecting Far East, Conversations, MS Am 1687.3 vol. 7 (28), Joseph Clark Grew Papers; Hasegawa,