Рузвельт, мабуть, пам’ятав царські палаци з найпопулярнішого твору свого улюбленого письменника Марка Твена. У «Простаках за кордоном» Твен описав свій візит до Лівадії 1867 р.; це був перший рік, коли імператорська сім’я провела літо в Криму.
Ми стали на якорі тут, у Ялті, Росія, два чи три дні тому, — писав він. — Мені це місце нестримно нагадувало Сьєрру. Оточене високими, сірими горами, на схилах яких наїжачилися сосни, прорізаними ущелинами, де подекуди краєвид затуляють поодинокі високі скелі, а довгі, прямі розщелини, що спускаються з вершини до моря, позначають місця, де колись проходили лавини — усе це настільки відповідало пейзажам Сьєрри, начебто одна місцина була портретом іншої. Маленьке село Ялта загніздувалося біля підніжжя амфітеатру, що притулився з усіх боків до гірського хребта, і має такий вигляд, ніби воно потроху скотилося на своє нинішнє місце з висоти. Ця улоговина вкрита прекрасними парками та садами дворян, а через масу зеленого листя раз у раз вигулькують, наче квіти, яскраві кольори їхніх палаців. Це прекрасне місце.
Твен, поїздку якого Середземномор’ям та Чорномор’ям на борту корабля «Квакер-сіті», фінансувала одна з газет Сан-Франциско, був вражений прийомом, який йому та супутникам запропонував імператор та члени імператорської родини, які йому здалися ввічливими і щирими (на відміну від французів, чия гостинність видавалася виключно церемоніальною). Олександр II сказав, що «він був дуже радий бачити нас, тим паче, що відносини між Росією та Сполученими Штатами настільки дружні, — писав Твен. — Імператриця сказала, що американців люблять у Росії, і вона сподівалася, що до росіян в Америці ставитимуться так само».
Це був справді гарний період у російсько-американських відносинах, оскільки Твен побував у Лівадії в рік продажу Росією Аляски Сполученим Штатам. Переговори розпочалися під час Кримської війни, яку висвітлювали американські газети, і за нею з великим зацікавленням стежили майбутні учасники громадянської війни в Америці, які вивчали британську та французьку тактики в Криму. Окрім фінансових міркувань, росіянами керувало прагнення захиститися від Британської імперії та позбутися території, яку Санкт-Петербург навряд чи зміг би захистити в разі нападу британців. Царські радники побоювалися, що Аляска може стати ще одним Кримом, а там не було жодної фортеці на кшталт Севастополя чи значної військової бази для захисту території від іноземних посягань.
Твен, запеклий ворог самодержавства, здавалося, був зачарований царем. Він писав:
Це здавалося дивним, дивнішим, ніж я можу висловити — думати, що центральна фігура у скупченні чоловіків і жінок, котра розмовляє тут під деревами, як звичайнісінька людина на землі, була людиною, яка могла відкрити рот — і кораблі розтинатимуть хвилі, локомотиви мчатимуть через рівнини, кур’єри поспішатимуть із села до села, сотні телеграфів донесуть його слово на всі чотири сторони Імперії, величезна територія якої простягнулася на сьомій частині населеного світу, і безліч людей рине виконувати його вказівки. Я мав якесь смутне бажання оглянути його руки і з’ясувати, чи вони із плоті та крові, як в інших людей[65].
Під час візиту Твена Олександр II саме реформував свою величезну імперію. Трохи раніше, 1861 р., він зробив те, що його батько, Микола I, вважав немислимим, і звільнив кріпаків. Він також запровадив реформи, які в кінцевому підсумку стосувалися більшості російських соціальних та економічних інститутів — від армії до судочинства. Як і багатьом іншим російським реформаторам, йому важко було стримувати ті сили, які він вивільнив. Царський лібералізм заохотив поляків, які 1863 р. почали повстання. Польське національне відродження, своєю чергою, надихнуло українців, яким зрештою належатиме Крим. Молоді російські радикали вважали, що можуть здійснити соціальну революцію, вбивши імператора. Олександр пережив низку замахів на життя, у тому числі дорогою з Лівадії до Москви, але 13 березня 1881 р. його щастя вичерпалося і його вбила бомба терориста-самогубця, члена радикальної організації «Народна воля». Молоді радикали хотіли соціальної революції: натомість вони отримали тривалий період реакції та відкладення планів щодо введення виборного парламенту в Росії на двадцять п’ять років.
Син царя і його наступник Олександр III скасував багато реформ батька і не поділяв його активістського запалу. Він спокійно помер у своєму ліжку в Лівадійському палаці 1894 р. Олександр III, напевно, провів у Лівадії більше часу, ніж будь-який інший російський цар і навіть назвав на честь свого улюбленого курорту пароплав, збудований для нього в Шотландії 1880 р. Імператорська сім’я купила Массандрівський палац і виноградники недалеко від Ялти, а 1886 р., після того, як вони потрапили у шторм і заночували в морі, побудував перший хвилеріз у ялтинській гавані. Олександр III відзначив 1891 р. двадцять п’ятий ювілей весілля в Лівадії з феєрверками, запросивши гостей королівської крові з усієї Європи. Серед них був принц вельський Альберт Едуард, котрий пізніше став королем Едуардом VII, та його дружина Александра, сестра імператриці Марії.
65
Н. Калинин и М. Земляниченко,