Президента шанували в особливий спосіб. Метрдотель привітав Рузвельта багатьма поклонами, звертаючись до нього «ваша високоповажносте». Він мав у своєму розпорядженні трикімнатний номер із кабінетом, розташований у приміщенні царської зали для аудієнцій, їдальнею в колишній більярдній залі та спальнею в колишньому кабінеті царя. Він також користувався розкішшю приватного туалету в будівлі, де, за словами Кетлін Гарріман, «приміщення для вмивання були практично відсутні». Поглянувши на житло, президент Рузвельт сказав: «Я не можу зрозуміти занепокоєння Вінстона. Це місце має всі зручності дому».
Кетлін була готова розділити кімнату з Анною Беттіґер, але донька президента воліла мати власну маленьку кімнату. «У ній стоїть смішне старе залізне ліжко, із тонким матрацом, який на фут коротший від пружинної основи, один круглий стіл і зовсім немає крісел, — написала Анна у своєму щоденнику. — Та проте обіцяють трохи більше меблів завтра! За дві кімнати звідси розташована велика кімната з туалетом та раковиною з холодною проточною водою, і нічого іншого. У цьому номері двоє дверей, одні з яких не мають замка. До гарячої води мені треба пройти цілий блок. Однак на цьому поверсі є три ванні кімнати (повністю облаштовані) для приблизно двох десятків із нас, тому занадто великих черг бути не повинно. Батько має власну ванну. Вона трохи на віддалі від його кімнати, але він вважає, що я можу користуватися нею, адже вона на відстані лише півблока від моєї кімнатки!»[76]
Перший поверх Лівадійського палацу було зарезервовано для президента, його доньки та головних членів делегації, у тому числі державного секретаря Стеттініуса й посла Гаррімана. Другий поверх, який перед революцією був резиденцією цариці та її чотирьох дочок, призначався для начальників штабу збройних сил і їхніх помічників. Житло генерала Маршалла розташовувалося в колишній імператорській спальні, а флот-адмірал Ернест Кінґ жив у будуарі цариці, що стало джерелом жартів для членів делегації. На третьому поверсі розташовувалися секретарі та клерки. Військовий і флотський персонал перебував у другому палаці, разом із кімнатою Таємної служби, приміщенням для хворих, їдальнею і перукарнею, розташованою на третьому поверсі. Колишнє приміщення охорони слугувало центром зв’язку.
Старші члени делегації обідали на другому поверсі головного палацу, а молодші офіцери їли на другому поверсі житлових приміщень. Радянські покоївки застилали ліжка і прибирали кімнати. Послуги перукаря і манікюрника надавалися господарями безкоштовно. Членам делегації рекомендували взагалі не ходити біля головного входу в Лівадійський палац або будь-яких радянських військових об’єктів, а вночі триматися подалі від парків і морського узбережжя. «Коли охоронець запитує ваші “докумєнти”, “пропуск”, “паспорт” чи “бумаґі”, без вагань покажіть йому ваше посвідчення особи. Якщо він із будь-якої причини звернеться до вас, пред’явіть свою картку. Не намагайтеся сперечатися з охоронцями — вони мають суворі накази», — зазначалося в інструкціях, які видавали членам американської делегації[77].
Черчиллю, хоч і не одразу, сподобався Воронцовський палац поблизу Алупки, який він вважав побудованим англійським архітектором для російського князя, який служив імператорським послом у Лондоні. «Наша обстановка була неймовірною, — писав він у своїх мемуарах, для яких надиктував чотирнадцять сторінок байок та вражень про перебування у Криму. — За віллою, напівготичною та напівмавританською за стилем, здіймалися гори, вкриті снігом, у тому числі й найвища вершина Криму. Перед нами простиралася темінь Чорного моря, суворого, але все ще приємного і теплого навіть о цій порі року».
Черчилль із задоволенням виявив портрети британських аристократів, що висіли над одним із камінів, — він визначив їх як Гербертів із Вілтона, яких вважав родичами британської дружини російського посла. Інші члени британської делегації були значно менше вражені. У листі до матері Сара Олівер характеризувала приміщення як «трохи схоже на зали шотландських баронів усередині та на суміш швейцарського шале й мечеті зовні». Алек Кадоґан, пишучи до своєї дружини, високо оцінив місцерозташування палацу, але більш ніж критично описав його архітектурний стиль. «Це великий будинок невиразної потворності — своєрідна готична версія замку Балморал — із облаштуванням неймовірно жахливої бридкості», — писав він 4 лютого зі своєї «маленької, але досить комфортабельної кімнати на віллі»[78].
77
“General Information Bulletin,” no. 176/8, January 28—31, 1945, Averell Harriman Papers.
78
Churchill,