Палац був збудований між 1830 і 1848 рр. Михайлом Воронцовим, героєм Наполеонівських воєн, командувачем російських військ в армії Веллінґтона 1815 р., завойовником Кавказу та Варни, генерал-губернатором Новоросії — імперської провінції, до якої входив Крим. Попри переконання Черчилля, Воронцов ніколи не був послом у Лондоні — ним був його батько. Його дружина, графиня Олександра Браницька, надихнула на деякі найкращі вірші Олександра Пушкіна. Його сестра Катерина одружилась із представником родини Гербертів, чиї портрети впізнав Черчилль.
Михайло Воронцов провів дитинство та юність в Англії, де здобув освіту і служив секретарем у батька. Старший Воронцов хотів, щоб його син опанував не тільки гуманітарні науки, а й ремесла. Він думав, що рано чи пізно така ж революція, що відбулась у Франції, прийде до Росії, і він волів, щоб його син був до цього готовий. А син, не очікуючи найближчим часом революції, зробив блискучу кар’єру на російській імперській службі. Він також не покладався на власну ремісничу майстерність, коли вирішив створити частину Англії на берегах Чорного моря.
Воронцовський палац спроектував англійський архітектор Едвард Блор, який ніколи не відвідував кримського будівельного майданчика. Зведений упродовж вісімнадцяти років за допомоги кріпаків Воронцова, які були вивезені з центральної Росії, замок поєднав готику та арабський стиль. Південний вхід мав мавританський вигляд, і в його інтер’єрі були арабські написи, зокрема: «Немає завойовника, крім Аллаха». Будівництво замку в Алупці стало одним із головних аргументів, який переконав російських царів збудувати власну літню резиденцію в сусідній Лівадії. Микола I наділив Михайла Воронцова за віддане служіння імперії князівським титулом, і князь прожив досить довго, щоб побачити кінець Кримської війни, під час якої за британськими військами наглядав його племінник, британський державний секретар Сідні Герберт. Старий князь помер у листопаді 1856 р., коли вже не можна було бути одночасно російським патріотом і англофілом[79].
Палац залишався у володінні родини Воронцових до революції 1917 р. Коли пророцтво старого посла про майбутню революцію нарешті здійснилося, нове покоління не було готове приєднатися до переможного класу робітників і замість цього емігрувало. Нові володарі палацу, більшовики, спочатку перетворили його на музей, а потім на курорт. Колекція музею була евакуйована під час Другої світової війни, але лише невелика її частина збереглася. До того часу, коли німці пішли, розграбований палац опинився в такому ж стані, як і Лівадійський.
Берія доповів Сталіну та Молотову, що будівельники під наглядом НКВС відремонтували 22 кімнати в головному корпусі Воронцовського палацу та 23 приміщення в так званому будинку Шувалова. Вони також підготували для членів делегації ще дві будівлі, розташовані за два кілометри, та переобладнали курорт Червоної армії поблизу. Усього було шістдесят вісім номерів загальною житловою площею 1545 квадратних метрів, а також гуртожиток, у якому могли розміститися сотні людей. Як і в Лівадії, ремонт включав установлення електричних та опалювальних систем і телефонну мережу з двадцятьма включеннями, однак не було бомбосховища: цей привілей надали тільки Рузвельту[80].
«Руйнування в Криму майже тотальне. Росіяни за два тижні перебудували й облаштували єдині придатні для проживання місця, які залишилися, — зазначалося в телеграмі за 31 січня від британської передової делегації до керівників британської делегації на Мальті. — Усім, окрім почесних учасників, доведеться жити по двоє і четверо, часом навіть по шестеро і по дев’ятеро в номері, ванних кімнат мало і розташовані вони неблизько. У Воронцовському палаці три ванни мали обслуговувати до тридцяти осіб». Алек Кадоґан радів, що міг скористатися ванною, спеціально призначеною Ентоні Ідену, а Сара Олівер була надзвичайно рада, що батько дозволив їй використовувати свою приватну ванну кімнату. «Утім, якщо хтось прогулювався коридорами вздовж спалень орієнтовно о 7:30 ранку, — написала вона своїй матері, — то міг побачити 3 фельдмаршалів у черзі до відра! А деякі фельдмаршали нізащо не скористаються відром!»[81]
79
Anthony Rhinelander,
80
Birse,
81
From Argonaut to Governor [of] Malta, January 31, 1945: Please pass to General Ismay from Miss Bright, box 337, book 10: Yalta Conference, group 24, folder 2, Harry Lloyd Hopkins Papers, Franklin D. Roosevelt Library; Birse,