Сталін обрав для своєї резиденції Юсуповський палац у Кореїзі, селищі між Лівадією та Алупкою. За радянських часів його називали Кореїзьким палацом. Під керівництвом Берії будівельники звели бомбо- та газосховище, із бетонною стелею завтовшки 2 метри та метровим пісковим покриттям. Воно могло витримати прямий удар 500-кілограмової бомби і було набагато міцнішим, ніж бомбосховище Рузвельта в Лівадії.
Радянський диктатор мав у своєму розпорядженні два літаки Червоної армії та десять літаків для доправлення пошти. Високочастотна телефонна система та телеграф Бодо з’єднували його з військовими фронтами та різними місцями в Радянському Союзі, а автоматична телефонна станція на кшталт установленої в Лівадії, забезпечувала зв’язок із керівниками делегацій союзників та аеропортами і морськими портами Криму. За зміст і безпеку телефонних комунікацій відповідали вісім рот спеціальних комунікаційних підрозділів НКВС, які призначили одного солдата на кожен кілометр телефонного кабелю. Повітряний простір над Кримом захищали 244 літаки та розташовані навколо Ялти батареї ППО, які нараховували 300 зенітних установок і кулеметів[89].
Імовірно, Сталін обрав своєю резиденцією Юсуповський палац через зручне розташування між британською та американською штаб-квартирами, однак цей вибір був позначений цікавим символізмом. Саме із пристані в Кореїзі останні представники царської сім’ї покинули Росію, вирушивши у вигнання у квітні 1919 р., швидше за все, за допомогою Вінстона Черчилля.
До більшовицької революції палац належав князю Феліксу Юсупову, випускникові Оксфорду, петербурзькому плейбою і благодійнику нужденних, який став спадкоємцем величезного маєтку. Він був неймовірно заможним і мав чудові зв’язки. Юсупов одружився з царською племінницею Іриною і, як подейкували, мав тривалий гомосексуальний зв’язок з іншим членом царської сім’ї, двоюрідним братом царя, великим князем Дмитром. Разом із Дмитром Юсупов убив одного з найбільш ненависних символів старого режиму — Григорія Распутіна, «святого старця» та довірену особу цариці Олександри. Юсупов це скоїв у грудні 1916 р. у своєму другому палаці, на набережній річки Мойка в Санкт-Петербурзі, щоб уберегти царську сім’ю від подальшої дискредитації, а Росію — від неминучого краху. Уже за кілька місяців, у лютому 1917 р., Микола II зрікся престолу, а Росія, яку знав Юсупов, перестала існувати. Юсупов та його дружина зібрали картини Рембрандта й сімейні коштовності зі свого палацу в Санкт-Петербурзі та знайшли тимчасовий притулок на своїй віллі в Криму.
Після того як у жовтні 1917 р. більшовики захопили Санкт-Петербург, небезпечно стало навіть у Криму. Згодом князь Юсупов згадував відвідини його палацу революційними моряками: «Вони називали себе “морською кавалерією”, — писав він у своїх мемуарах. — Наляканий служник прийшов сказати мені, що вони вимагають їжі та вина. Я вийшов у дворик. Двоє з матросів злізли з коней і пішли назустріч. Вони мали вироджені й жорстокі обличчя; один носив діамантовий браслет, інший — брошку. Їхня форма була заплямована кров’ю. Вони сказали, що хочуть поговорити зі мною приватно, тому я відвів їх у свою кімнату після того, як відправив решту групи на кухню по напої... Раптом один із них запитав мене, чи справді я був людиною, яка вбила Распутіна, і, отримавши відповідь, вони випили за моє здоров’я, заявивши, що в такому разі ні моїй сім’ї, ні мені не варто їх боятися»[90].
Якщо роль, яку Юсупов відіграв у вбивстві Распутіна, забезпечила йому коротку відстрочку, його родичі Романови не мали такого захисту. На чолі з матріархом родини, вдовою-імператрицею Марією, матір’ю Миколи II, численні члени великої сім’ї Романових знайшли притулок у своїх кримських палацах Ай-Тудор, Дюльбер і Харакс. Із приходом більшовиків їх помістили під домашній арешт. Царя і його найближчих родичів розстріляли в Єкатеринбурзі в липні 1918 р. Прибуття українських підрозділів та німців до Криму навесні того року, цілком імовірно, врятувало життя інших Романових. До кінця року німці відійшли, а більшовики повільно, але впевнено наближались до безпечного притулку імператорської сім’ї в Криму. До весни 1919 р. стало очевидно, що залишки Романових могли врятуватися тільки втечею.
У цій справі їм допоміг родич, король Англії Ґеорґ V, який діяв за ініціативою своєї матері, королеви Александри, сестри імператриці Марії та частої гості в Лівадії. Британський уряд направив корабель «Мальборо» з Константинополя в Ялту, щоб забрати імператрицю та інших членів її родини. Вінстон Черчилль, тодішній державний секретар війни та переконаний прихильник військової інтервенції проти радянської Росії, повинен був, як мінімум, знати про цей план.
89
“On the completion of the preparatory measures,” ГАРФ, r-9401, op. 2, d. 94, fols. 16—25.
90
Felix Youssoupoff,