Наказ було виконано 18—20 травня 1944 р., коли майже 200 тисяч кримських татар завантажили у залізничні вагони й депортували. Значно менша кількість кримських греків, вірмен, болгар та німців, також звинувачених у співпраці з нацистами, долучилася до кримських татар у вигнанні. Загалом Сталін наказав депортувати понад 225 тисяч мешканців Криму, багато з яких не витримали жорстокого випробування. Приблизно 28 тисяч кримських татар, депортованих до спеціальних поселень в Узбекистані, Казахстані та віддалених районах Росії, загинули від голоду та хвороб упродовж перших 18 місяців після депортації. Решті не дозволили повернутись у Крим аж до розпаду Радянського Союзу. Руйнування, яке спостерігали Рузвельт і Черчилль на шляху до Ялти, було наслідком не тільки німецького варварства; але немає жодних доказів того, що вони тоді про це знали — радянська влада зробила офіційну заяву про депортації тільки за два роки після подій[94].
Питання заселення Криму після вигнання татар надало Сталіну інструмент для покарання ще однієї національності: радянських євреїв, які стали жертвами жорсткої антисемітської кампанії в останні роки перед смертю диктатора. Одним зі звинувачень, висунутих проти лідерів єврейської громади в СРСР, була змова з метою встановити контроль у Криму. Другого лютого 1944 р., за рік до Ялтинської конференції та за кілька місяців до радянського захоплення півострова, Соломон Міхоелс, видатний єврейський актор та голова урядового Єврейського антифашистського комітету, підписав лист Сталіну й Молотову, де запропонував створення в Криму Радянської єврейської республіки. Радянські єврейські лідери шукали можливість створити єврейську державу в європейській частині Радянського Союзу, адже вони були травмовані Голокостом і зіткнулися з ворожим ставленням до єврейських репатріантів у нещодавно звільнених районах СРСР.
Крим був одним із можливих місць розташування нової автономної держави. Іншим була Саратовська область на річці Волзі, звідки комуністична влада депортувала радянське німецьке населення ще 1941 р. Коли Міхоелс та інші члени комітету вперше звернулися до Молотова з такою пропозицією, він порадив їм викласти свої ідеї в письмовій формі і вибрав Крим, вважаючи поселення євреїв у колишніх німецьких районах недоречним. Кримські татари ще не були депортовані з півострова, але це, мабуть, було лише питанням часу, оскільки радянці розпочали переселення татар із Чорноморського регіону 1942 р. Ще в 1920-х рр. сам Сталін просував ідею єврейського поселення на півдні України та Криму, де тоді було створено кілька єврейських анклавів. До війни в Криму мешкало приблизно шістдесят п’ять тисяч євреїв. Ті, хто не полишив півострів до німецького наступу, розділили долю своїх братів в інших частинах СРСР, окупованих нацистами, та загинули внаслідок Голокосту.
Радянська влада використовувала план створити «Єврейську Каліфорнію», як часом називали кримський єврейський проект з огляду на надзвичайно теплий (за радянськими мірками) кримський клімат, щоб позитивно налаштувати Сполучені Штати щодо радянських військових зусиль. Міхоелс обговорював цю ідею із представниками американських єврейських організацій під час поїздки до Сполучених Штатів у другій половині 1943 р., а радянські спецслужби посилалися на цей план, намагаючись заручитися довірою євреїв, які працювали над атомним Мангеттенським проектом. Дехто пропонував використати кримський єврейський проект для отримання американських грошей для повоєнної реконструкції Криму, але Сталін вважав цю ідею сумнівною і не обговорював її з Рузвельтом у Ялті.
Під час Великої чистки 1937 р. євреїв не виокремлювали як етнічну чи релігійну групу. На відміну від поляків, німців, українців та інших радянських народів, основні культурні центри яких розташовувалися за межами СРСР, Сталін — попри свій глибокий антисемітизм — не ставив під сумнів лояльність євреїв до радянського режиму. Все змінилося зі створенням держави Ізраїль 1948 р. та її підтримкою єврейською громадою в США. Коли німців було вигнано, поляків переселено, а українці та білоруси «возз’єдналися» у межах СРСР, євреї виринули в сталінській уяві як нова п’ята колона в майбутній війні з американським імперіалізмом.
94
J. Otto Pohl,