Якщо британські та американські дипломати пояснювали різницю між собою та своїми радянськими в расових або культурних термінах, радянці зробили це в класових термінах. Вони розглядали американських і британських політиків та дипломатів як представників єдиної імперіалістичної групи. Для Сталіна, Молотова та Андрія Громика, молодого радянського посла у Вашингтоні, вони були насамперед класовими ворогами-капіталістами, які шукали способів перехитрити наївних і чесних представників робітничого класу. Політична культура й демократична риторика лідерів союзників були лише прикриттям їхніх кримінальних намірів. Громико коментував стиль західних дипломатів: «Вони можуть когось задушити, але робитимуть це в дитячих рукавичках, із усмішкою, майже ніжно».
Молотову легше було мати справу з нацистським функціонером Рудольфом Гессом, якого він дражнив під час свого візиту до Берліна в листопаді 1940 р. відсутністю політичної програми нацистської партії та правил членства (більшовики офіційно опублікували та розповсюдили свою), ніж із представниками західних демократій. Радянське керівництво розрізняло американців і британців, але тільки на особистому рівні, а не на рівні ідеології чи культури. «Я знав їх усіх, капіталістів, — зауважив Молотов у бесіді зі знайомим наприкінці 1960-х рр., — але Черчилль був найсильнішим, найрозумнішим серед них».
Сталін також вважав Черчилля найнебезпечнішим і розглядав і Черчилля, і Рузвельта як представників одного імперіалістичного табору. У бесіді з представником Югославської комуністичної партії Мілованом Джиласом напередодні вторгнення союзників до Нормандії він сказав: «Можливо, ви думаєте, що тільки тому, що ми є союзниками англійців, ми забули, ким вони є і хто такий Черчилль. Для них немає нічого солодшого, ніж обхитрити своїх союзників. Під час Першої світової війни вони постійно обманювали росіян і французів. А Черчилль? Черчилль — це той тип, який, якщо ти на нього не дивитимешся, потягне копійку з кишені. Так, копійку з вашої кишені! Заради Бога, копійку з вашої кишені! А Рузвельт? Рузвельт не такий. Він тягне свою руку тільки по більші монети. Але Черчилль? Черчилль — навіть копійку»[99]. Отож в уявленні Сталіна була певна міра відмінності між Черчиллем і Рузвельтом, але обидва вважалися капіталістичними злодіями.
Частина II
Саміт войовників
Перемога за будь-яку ціну; перемога, незважаючи на страх; перемога незалежно від того, наскільки довгою і важкою буде дорога; бо без перемоги немає життя.
Розділ 5
Возз’єднання «Великої трійки»
Наближалася північ 3 лютого, коли Аверелл Гарріман та Чарльз Болен, подолавши на своєму шляху три кордони радянських патрулів безпеки, один із них зі спеціально тренованими собаками, нарешті досягли Юсуповського палацу. За десять хвилин до дванадцятої їх прийняв В’ячеслав Молотов. Конференція, до якої так довго готувалися, не мала попередньо узгодженого порядку денного, навіть для першого дня. Опівнічний візит мав на меті погодити принаймні перший пункт порядку денного та розпланувати наступний день. Це виявилося несподівано легким завданням.
Коли Гарріман сповістив, що президент Рузвельт хотів почати з обговорення військових справ, йому повідомили про намір маршала Сталіна почати з Німеччини, розглянувши спочатку військові, а тоді політичні питання. Гарріман поцікавився, чи міг би Сталін відвідати Рузвельта в Лівадії наступного дня перед початком офіційного засідання о 17:00. Молотов погодився — Сталін запропонував проводити всі засідання конференції в Лівадії «для зручності президента». Молотов зазначив, що, на його думку, конференція повинна тривати п’ять-шість днів, і Гарріман пристав на цю пропозицію. Від імені Рузвельта він запросив Сталіна на вечерю в Лівадію наступного дня. Імовірно, це запрошення було найоперативнішим із тих, які коли-небудь робив один очільник держави іншому, але його прийняли зі вдячністю.
З американської точки зору, початок конференції був перспективним, адже бажання двох основних акторів цілком збігалися. Після досвіду обговорень на Мальті Гарріман вважав, що британцям доведеться змиритися з роллю молодшого партнера американців. Він міг лягати спати цілком задоволеним. Вісімнадцятого січня, перед від’їздом із Москви до Криму, а потім до Мальти, він зустрівся з Молотовим і сказав йому, що, на його думку, президент захоче на прийдешній конференції обговорити питання майбутнього Німеччини, утворення Організації Об’єднаних Націй, ситуацію в Польщі та війну в Тихому океані. З’ясувалося, що принаймні в першому питанні радянці були готові піти назустріч своїм гостям[100].
99
Анатолий Громыко, Андрей Громыко.
100