Панівною постаттю першого дня конференції виявився Сталін. Кадоґан відзначив його хороше здоров’я і ще кращий настрій. «Сталін має добрий вигляд — хіба посивішав — і вочевидь перебуває в дуже хорошій формі», — писав він дружині зі своєї кімнати у Воронцовському палаці. Члени делегацій союзників, які зустріли його вперше, наприклад генерал-майор Лоуренс С. Кутер із ВПС США, зауважили, що «він говорить помірно гучно, а голос його хоч і невисокий, але без притиску». Кутер згадував пізніше, що Сталін «говорив із простою безсумнівною завершеністю. Спостерігаючи і слухаючи його, ніхто не мав сумнівів у його владності, але водночас ніщо в його поставі та поведінці не дозволяло зрозуміти, як він здобув таку владу».
Зауваження Кутера перегукувалося з думками набагато досвідченішого спостерігача за переговірною стратегією Сталіна. «Він ніколи не казав жодного зайвого слова. Ніколи не кричав, рідко навіть дратувався, — писав Ентоні Іден. — Закритий, спокійний, він ніколи не підвищував голос і уникав повторюваних заперечень Молотова, які було так нестерпно слухати. Більш витонченими методами він отримував те, чого хотів, і не здавався надто категоричним». Іден вважав Сталіна найжорсткішим перемовником, якого він коли-небудь зустрічав у своїй довгій дипломатичній кар’єрі, і стверджував, що, якби він міг вільно вибрати команду переговірників, то насамперед узяв би до неї Сталіна[115].
Сталін дійсно справляв неабияке враження на переговірників, але не всі успіхи варто приписувати його навичкам ведення перемовин. Завдяки радянському шпигунству він був надзвичайно добре підготовлений до зустрічі зі своїми союзниками на час війни. Двадцять третього та двадцять восьмого січня очільники радянської розвідки ознайомили Сталіна з американською та британською переговірними стратегіями. Другий брифінг мав би включати обговорення британських планів, оскільки попереднього дня Народний комісаріат державної безпеки (НКДБ), орган, відповідальний за зовнішньополітичну розвідку, направив Сталіну повний переклад інструкцій британського уряду щодо стратегії їхньої делегації на конференції.
Документ, отриманий відділом НКДБ у Лондоні, надав Сталіну повну інформацію про наміри Черчилля. Він викладав позицію Британії з основних питань, від поділу Німеччини до Польщі, а також формули голосування, у майбутній Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй, та британську реакцію на пропоноване членство радянських республік в ООН. За бажанням Сталін міг прочитати меморандум про поділ Німеччини, який містився в супровідному листі Ентоні Ідена від 27 листопада 1944 рр., а також численні документи Міністерства закордонних справ Великої Британії, вироблені під час підготовки до Ялтинської конференції. Сталін знав, які питання британці вважали пріоритетними; які планували порушити самі, а які ставитимуть американці. Він також усвідомлював, у яких моментах західні союзники мають збіжні позиції, а в яких — суперечливі, та їхні уявлення про те, як саме варто порушувати всі ці питання у розмові зі Сталіним.
Шпіонаж воєнного часу виявився найуспішнішою операцією, яку коли-небудь проводили радянські спецслужби. Секретні документи викрадалися сотнями, а злочинці залишалися невикритими протягом багатьох років. Одного разу 1944 р. співробітники лондонської поліції помітили двох підозрілих чоловіків, один із яких ніс велику торбу. Поліцейський патруль попросив чоловіка відкрити торбу, де, на його думку, могли бути вкрадені товари. У сумці не виявилося ні цінних речей, ані предметів побуту; натомість вона була повна документів, які видались поліції нецікавими. Поліція дозволила чоловікам продовжувати свою зустріч. Чоловіком із торбою був Гай Берджесс, співробітник прес-служби Міністерства закордонних справ, а його супутником — Борис Кротеншилд (псевдонім Кротов), офіцер НКДБ, який працював під радянським дипломатичним покриттям. Папери були таємними документами Міністерства закордонних справ, які Берджесс позичив у інших відомствах і тепер доправив у НКДБ для фотокопіювання. У першій половині 1945 р. він передав своїм контактам сотні таких документів, із них 389 були із грифом «цілком таємно»[116].
116
В. И. Трубников и др., ред.,