Коли Сталін доїхав до Ялти, то отримав від Жукова телеграму із благанням про допомогу. Тридцятого січня авангард військ Жукова дійшов до Одри. Вони перейшли її на марші та встановили плацдарм на західному березі. Проблема полягала в тому, що і правий, і лівий фланги Жукова залишалися відкритими для можливої німецької контратаки. Його правий фланг простягався на 150 кілометрів і був практично беззахисним перед можливими німецькими контратаками. Жуков просив Сталіна наказати командувачам сусідніх фронтів, маршалам Конєву і Рокоссовському, прискорити просування. Утім, Сталін не поспішав відповідати на цей крик про допомогу. Він мало що міг зробити, щоб прискорити просування радянських військ у Східну Пруссію. Як і Другий Білоруський фронт, очолюваний Рокоссовським, так і Третій Білоруський фронт на чолі з генералом Іваном Черняховським, молодою тридцятивосьмирічною зіркою радянської військової еліти, застрягли у Східній Пруссії, не зумівши зламати німецький опір у цьому районі[131].
Першого дня Ялтинської конференції радянські газети опублікували наказ Сталіна, який вітав війська Третього Білоруського фронту із захопленням міст Ландсберґ і Бартенштайн у Східній Пруссії. Ландсберґ, розташований на перехресті залізничних та автомобільних маршрутів, був важливим оборонним бастіоном німців. Упродовж століть він стояв на шляху російських армій, що боролися зі своїми західними конкурентами за контроль над Східною Європою. У лютому 1807 р. місто стало свідком жорстокої боротьби між великою армією Наполеона та російськими імперськими військами. У серпні 1914 р., на початку Першої світової війни, Росія захопила його лише на кілька днів, а тоді відступила, зазнавши значної поразки в регіоні Мазурських озер.
У січні 1945 р. солдати Третього Білоруського фронту помстилися за поразку 1914 р., прорвавши німецьку оборону поблизу Мазурських озер. Це поклало кінець надіям Гітлера на припинення радянського просування там, де силам кайзера Вільгельма вдалося відбити імперську російську армію. Розлючений фюрер звільнив генерала Фрідріха Госсбаха, який очолював Мазурську оборонну лінію, але це ніяк не поліпшило ситуацію. Уночі проти 2 лютого війська радянської 31-ї армії під керівництвом генерала Петра Шафранова захопили Ландсберґ, потрапивши на перші шпальти газет на момент відкриття Ялтинської конференції.
Ландсберґ швидко зник із газетних передовиць, але битва за місто тільки починалася. Незабаром після несподіваного захоплення німці вдалися до контратаки, взявши місто в кільце та почавши облогу. Протягом наступних семи днів, тобто майже всієї конференції, радянські війська утримували місто, відбиваючи німецькі контрнаступи. У деякі дні вони мали витримати вісім хвиль німецького штурму. Обложені командири Червоної армії мобілізували кожного доступного солдата, у тому числі й жіночий медичний персонал, для боротьби з ворогом. Кожен німецький танк, знищений артилеристами, приносив їм військові відзнаки. Молоді армійські медсестри підбирали гвинтівки і воювали з особливою рішучістю, оскільки боялися не так смерті, як бути схопленими німцями живими. Після тижня жорстоких боїв німецькі війська були відкинуті назад, і облога міста закінчилася, хоч битва тривала в околицях.
Оскільки радянські танкові армії сконцентрувалися на центральному секторі фронту, війська в Пруссії повинні були імпровізувати і використовувати польову артилерію як штурмові гармати. Жертви були величезними. Артилеристові з України Василю Бурлаю, якого в лютому нагородили військовим орденом за знищення німецького танка, пощастило значно менше у відкритому поєдинку з іншим танком наступного місяця. Четвертого березня, коли він та його екіпаж переміщували свою гармату до німецьких оборонних споруд, у них поцілив снаряд із німецького танка. Бурлай був поранений, але вижив. Багато його товаришів загинуло. Ця «дуель» відбулася на околиці Ландсберґа за місяць після того, як радянські газети оголосили про «визволення» міста. До того часу загинув радянський верховний командувач у Східній Пруссії генерал Черняховський, убитий 18 лютого вогнем супротивника біля Кеніґсберґа. Столиця Східної Пруссії не потрапить до рук Червоної армії аж до 9 квітня 1945 р. Німці продовжать воювати на берегах Східної Пруссії та Померанії впродовж весни, тож радянські плани ведення зимового наступу довелося неодноразово переглядати[132].
131
Георгий Жуков,
132
Beevor,