Після презентації Антонова генерал Маршалл описав ситуацію на Західному фронті та окреслив плани союзників щодо подальшого наступу. Маршалл був першим американським генералом, котрий отримав п’ятизірковий ранг, ставши генералом армії 16 грудня 1944 р., за два тижні до свого 64-річчя. Він був планувальником і локомотивом, який забезпечив неймовірне розростання армії США з усього лише двохсот тисяч до понад восьми мільйонів осіб. Маршалла вважали найбільш відповідною особою для керування вторгненням союзників до Франції, але Рузвельт хотів утримати його при Білому домі. «Я не зможу спати спокійно, якщо ви поїдете із Вашингтона», — сказав йому президент.
Високошанований військовий командир, до якого навіть президент не наважувався звертатися на «ти», тобто на ім’я, Маршалл випромінював владу та компетентність. «Німецький виступ в Арденнах було щойно ліквідовано, і сили союзників просунулися в деяких областях далі попередньо утримуваної лінії, — повідомив учасникам Ялтинської конференції Маршалл. — Протягом останнього тижня генерал Ейзенгауер перегруповував свої сили та проводив операції, спрямовані на усунення залишків ворожих сил у південній частині сектора на північ від Швейцарії». Він окреслив військові плани західних союзників: у лютому повинні відбутися дві менших операції, але великого наступу або форсування Рейну до 1 березня не буде. «Перехід буде здійснено, тільки-но вдасться досягти річки, але необхідно визнати, що лід робить небезпечною будь-яку переправу до 1 березня», — сказав він.
Звіт Маршалла справив позитивне враження на західних військових командирів, але не вразив їхніх радянських колег. Вони не утрималися від порівняння власних успіхів зі скромними досягненнями своїх союзників. Пізніше адмірал Кузнєцов писав: «Він сказав, що німецький прорив у Арденнах ліквідовано і що сили союзників досягли тієї лінії, яку вони утримували. Це означало, що вони утримують свої початкові позиції, а не просуваються вперед». Скептицизм Кузнєцова передавав настрій радянської преси. Одна газета навіть припустила, що «радянські операції в самому лише Будапешті затьмарювали масштабом усе, що сталося на сьогодні на Західному фронті».
Доповідь генерала Маршалла переконала Сталіна, що союзники серйозно налаштовані почати перші атаки на німецькі позиції у лютому, але не мають ресурсів для великого наступу до березня. Він відкинув своє прохання про вторгнення до Руру або перекидання військ з Італії на північне узбережжя Адріатичного моря та люб’язно зауважив, що радянські делегати «пояснили свої бажання членам Альянсу, але вони дізналися з дискусії, що їхні бажання вже виконані»[133].
Сталін подзвонив Жукову 6 лютого і сказав йому припинити наступ і розвернути дивізії на північ. Плацдарми на протилежному березі Одри треба було розширити й захистити, але Берліну доведеться зачекати. Рішення зупинити війська Жукова на Одрі було суперечливим. Генерал Василь Чуйков, герой Сталінграда й командувач однієї з армій Жукова, згодом розкритикував свого колишнього начальника за те, що той не намагався переконати Сталіна продовжувати наступ на Берлін. Німцям не вистачало солдатів для захисту столиці, а її падіння закінчило б війну раніше і врятувало б сотні тисяч життів. У своїх спогадах Чуйков порівняв радянську операцію у Східній Пруссії у січні та лютому 1945 р. з діями російських військ у регіоні Мазурських озер у серпні та вересні 1914 р., проте стверджував, що краща координація радянських військ забезпечила б їм успіх.
Оцінку Чуйкова не поділяв маршал Жуков, який у власних спогадах провів паралель між радянським маршем на Берлін 1945 р. та атакою Червоної армії на Варшаву 1920 р., коли червона кавалерія просунулася надто швидко, а відсутність координації між двома радянськими фронтами призвела до поразки революційної армії, із подальшою втратою Західної України та Білорусі. Жуков вважав, що історія могла повторитись, якби Червона армія продовжила марш на Берлін у лютому 1945 р.[134]
133