Сталін навряд чи згадав би про Бога, однак він би погодився, що ялтинські провадження повинні витримати випробування історією. Він також прагнув миру в усьому світі й хотів убезпечитися від потенційних загроз від Німеччини для його панування у Східній Європі. Він розглядав той самий набір інструментів для досягнення мети, як і його попередник із династії Романових. У Миколи ІІ ніколи не було нагоди реалізувати свої плани, але Сталін 1945 р. цілком контролював ситуацію на полі бою. Росія, яка програла Першу світову війну, тепер була переможницею, і Сталін намагався повністю змінити ситуацію на свою користь.
Сталін не лише приїхав до Криму в царському вагоні, а й привіз із собою чимало багажу царської епохи. Російська революція була прямим наслідком Першої світової війни, і чимало аспектів сталінського мислення та навіть зовнішнього вигляду походили з тих часів. Текст першої радянської пісні Другої світової війни «Війна священна» тісно перегукувався з однією з патріотичних пісень періоду Великої війни. Як і цар, Сталін назвав себе «верховним головнокомандувачем», а свій штаб — Ставкою або верховним головнокомандуванням, однак, на відміну від царя, він рідко покидав столицю. Поновлене впровадження погонів і офіцерських чинів у Червоній армії також натякало на Першу світову війну.
Незважаючи на численні заяви щодо протилежного, саме Сталін уперше включив ідею розчленування Німеччини до порядку денного союзників. Це відбулося в найбільш невідповідний час, у листопаді 1941 р., коли німецькі війська швидко наближалися до Москви, змусивши посольства союзників і радянські міністерства покинути столицю і переїхати до міста Куйбишев (Самара) на берегах Волги. Двадцять першого листопада 1941 р., коли німці перебували лише за 65 кілометрів від Москви, Молотов послав телеграму Івану Майському, тодішньому радянському послові в Лондоні, з таким повідомленням: «Сталін вважає, що Австрія повинна бути відокремлена від Німеччини як незалежна держава, а саму Німеччину, включно із Пруссією, слід розділити на кілька більш-менш незалежних держав, щоб забезпечити гарантію миру європейських держав у майбутньому».
Повідомлення призначалося для британських комуністів, але того ж місяця, відповідно до інструкцій із Москви, Майський обговорив питання розчленування Німеччини з Ентоні Іденом. Британський міністр закордонних справ не виключив такої можливості, але сумнівався, що розчленування саме собою розв’яже проблему, оскільки воно могло спричинити німецький рух супротиву та прагнення до возз’єднання. Черчилль поставився до пропозиції прихильніше, ніж його міністр закордонних справ. П’ятого грудня 1941 р., коли німці перебували лише за 25 кілометрів від Москви, Молотов отримав телеграму від Майського, де було вказано, що Черчилль виступає за відокремлення Пруссії від решти Німеччини. Однак, як і Іден, він хотів уникнути публічного розголосу цього питання, щоб не зміцнити положення нацистів. Ставлення союзників до ідеї Сталіна потроху теплішало[140].
Битва за Москву досягла вирішальної стадії 5 грудня 1941 р. Цього дня свіжі радянські дивізії, перекинуті з Далекого Сходу, де вони були розгорнуті проти Японії, почали контрнаступ проти виснажених і замерзлих німецьких військ. Коли Ентоні Іден прибув до Москви 15 грудня, щоб обговорити зі Сталіним співпрацю під час війни та майбутнє мирне врегулювання, Червона армія відтіснила німців із Москви і звільнила міста Клін і Калінін (Твер), розташовані від радянської столиці на відстані 85 і 150 кілометрів відповідно. Як швидко зрозумів Іден, Сталін щодень ставав дедалі сміливішим. Для початку він запропонував передати західну частину Східної Пруссії Польщі, а її східну частину — в окупацію СРСР на двадцять років, щоб гарантувати виплату Німеччиною воєнних репарацій. Австрія мала бути відновлена як незалежна держава, а Рейнська область, як і Баварія, — перетворитися на окремі утворення. Усі ці заходи мали б послабити Пруссію, яка перетворилася б на «державу Берлін».
Іден відповів, що особисто не виступав проти передачі Східної Пруссії Польщі і припускав можливе відокремлення Рейну та Баварії від інших німецьких територій. Він вважав, однак, що розчленування буде ефективним лише в тому разі, якщо здійсниться з допомогою місцевих сепаратистських рухів, які варто було заохочувати; в іншому разі ірредентистський рух рано чи пізно об’єднає країну. Британський уряд був готовий розглянути можливість розчленування Німеччини, але Іден не мав повноважень брати якісь зобов’язання, поки це питання не обговорить уряд. Сталін намагався натиснути на гостя, щоб той прийняв радянську пропозицію, але Іден стояв на своєму. Сталіну залишалося хіба що чекати[141].