Радянці продовжували планувати розчленування Німеччини, але не тиснули на союзників у цьому питанні. Воно було включене до переліку питань, які вивчала спеціальна комісія, створена у вересні 1943 р. під головуванням Максима Литвинова, попередника Молотова на посту народного комісара закордонних справ та недавнього посла у Вашингтоні. Пізніше того ж місяця комісія отримала довгу доповідь зі сценаріями розчленування Німеччини на три, чотири або сім частин, підготовлену групою економістів на чолі зі світилом радянської економічної науки Євгеном Варгою. У наступні місяці Литвинов бомбардував Молотова письмовими повідомленнями, які стверджували, що розчленування є найефективнішим способом попередження майбутньої німецької агресії. Проте, на думку Литвинова, ця ідея мала лише часткову підтримку у Британії та Сполучених Штатах.
Така оцінка, ймовірно, вплинула на рішення радянців не порушувати це питання на Московській конференції міністрів закордонних справ у жовтні 1943 р. Під час конференції Рузвельт і Черчилль рішуче підтримали цю ідею. Так само її обстоювали і Сталін із Молотовим, але вони грали в іншу гру. На засіданні Молотов зазначив, що СРСР відкритий для обговорення: він погодився, що радянська громадська думка підтримує розчленування. Судячи зі вказівок для радянської делегації та особистих зауважень Молотова на конференції, головною його проблемою була секретність. Поширення будь-якої інформації щодо переговорів про розчленування Німеччини або про виплату репарацій, на думку Молотова, «лише слугуватиме подальшому об’єднанню німецького народу в його воєнних зусиллях і зіграє на руку Гітлерові»[142].
Найімовірніше, Сталін хотів зберегти свої плани в таємниці не від Гітлера, а від німецьких офіцерів, які перебували в радянському полоні і яких він використовував у період пропагандистської війни проти нацистів з літа 1943 р. Якби радянська позиція стала загальновідомою, було мало шансів, що Ліга німецьких офіцерів, яка розпочала свою діяльність восени 1943 р. і серед очільників якої були генерал Вальтер фон Зейдліц та фельдмаршал Фрідріх Паулюс, продовжила б співпрацю. Ліга використовувала імперські німецькі символи у своїй пропаганді, яка була спрямована на офіцерів гітлерівської армії та закликала до відновлення німецьких кордонів до 1937 р. На цьому етапі Сталін не планував створювати соціалістичну Німеччину і вдовольнявся консервативною ідеологією керівництва ліги. Проте члени ліги були б здивовані, дізнавшись, що їхній радянський покровитель планує розчленувати їхню країну. Ліга була козирем у грі з Гітлером та союзниками, від якого Сталін не був готовий відмовитися.
«Коли “Велика трійка” зіткнулася з найголовнішим питанням — що робити з Німеччиною? — у руках Йосипа Сталіна був туз, якому Вінстон Черчилль і Франклін Рузвельт могли хіба що позаздрити», — писав журнал Time 12 лютого 1945 р. «Вони не мали нічого подібного: повноцінна організація німецьких цивільних осіб та офіцерів, знаних серед німецького народу, готова перейти до завойованого Рейху, якщо Сталін так захоче». Здається, що до осені 1943 р. Сталін остаточно прийняв політику заохочувати союзників, щоб ті планували розчленувати Німеччину, приховуючи при цьому власну участь у поділі[143].
У Тегерані Рузвельт, а не Сталін, порушив питання розчленування Німеччини. Утім, коли питання вже було поставлено, Сталін негайно висловився на її підтримку. Вироблення конкретних планів він залишив Рузвельту та Черчиллю. Оскільки Рузвельта в Тегерані не стримував державний секретар, а Черчилль не дозволяв Ідену його контролювати, обидва лідери із задоволенням взялися перемальовувати карту Європи. Рузвельт, згадуючи подорожі Німеччиною в молодості, сказав, що країна була набагато щасливішою, коли складалася зі 107 князівств. Черчилль наполягав на необхідності відокремити Пруссію, корінь усього зла, від решти Німеччини. Сталін узявся за визначення переможців і переможених. Він підтримав план Рузвельта щодо поділу Німеччини на п’ять держав, хоч натякнув, що віддає перевагу суворішим заходам. Йому не сподобалася ідея Черчилля про Дунайську конфедерацію, що складалася б із Баварії, Австрії та Угорщини, бо він розглядав її як крок до відтворення більшої Німеччини. У кінцевому підсумку це питання було передано Європейській консультативній комісії — тристоронньому органу, створеному в Лондоні в січні 1944 р., завданням якого була підготовка рішень для політичних проблем повоєнної Європи[144].
142
143
“Stalin’s Germans,”
144