Наприкінці зими та навесні 1944 р. Максим Литвинов цілодобово працював у Москві, готуючи детальні плани післявоєнної Європи. Литвинов підтримував поділ Німеччини на сім частин, зокрема південні провінції Саксонія, Баварія, Вюртемберґ та Баден мали стати окремими державами. Якби виявилося неможливим переконати союзників перетворити ці землі на незалежні держави, зазначив Литвинов у меморандумі для Молотова, тоді їх можна об’єднати у федеративну державу із широкою автономією[145].
Під час візиту Черчилля до Москви у жовтні 1944 р. Сталін вирішив, що настав час знову порушити цю проблему. Його стратегія залишалася незмінною: не висувати власних пропозицій, а заохочувати обговорення поділу західними союзниками. Цього разу британці, здавалося, неохоче зверталися до цього питання. Ентоні Іден відзначив супутні складнощі та окреслив у загальних рисах три можливих шляхи поділу Німеччини: проведення нових кордонів, використання історичних меж або перехід промислових територій під міжнародний контроль. Черчилль тепер підтримував план, запропонований у вересні 1944 р. американським міністром фінансів Генрі Морґентау, який передбачав не тільки політичне розчленування Німеччини, але й перетворення її на сільськогосподарську країну. Він вважав, що це відкриє європейські ринки для британських промислових товарів, і відстоював перенесення важкого обладнання Німеччини до СРСР, особливо на Західну Україну, яка, на його думку, постраждала найбільше.
Сталін, мабуть, був радий здобути британську підтримку щодо німецьких репарацій, але хотів, щоб Черчилль залишався зосередженим на найнагальнішому в його розумінні питанні — розчленуванні. Черчилль, зі свого боку, був готовий обговорити питання передавання німецької території Польщі та СРСР, а також міжнародного контролю над німецькою промисловістю, однак він сказав, що недостатньо продумав питання про те, як нарізати Німеччину на окремі держави. Він підтвердив, що підтримує ідею ізоляції Пруссії, але не деталізував, як це має статися. Сталін постійно ставив гострі запитання, і в кінцевому підсумку Черчилль та Іден здалися.
На наданій радянським лідером карті вони показали, як саме вони пропонували розділити Німеччину на три частини: Пруссія; зона міжнародного контролю, яка включатиме промислові райони Рейнланд, Рур і Саар; і Австро-Баварська держава, яка включатиме провінції південної Німеччини. Сталін високо оцінив план і навіть сказав, що три частини — це краща ідея, ніж п’ять, які Рузвельт запропонував у Тегерані. Це, безумовно, була повна зміна позиції Сталіна порівняно з Тегераном. Британський план суперечив рекомендаціям експертів Сталіна, які пропонували модель семи держав, і можна зробити висновок, що його новий пріоритет полягав у тому, щоб заохотити британців до подальшого розчленування, оскільки будь-який план був кращим, ніж його відсутність[146].
Це спрацювало лише частково. Після від’їзду з Москви Черчилля зрадила рішучість. Напередодні Ялтинської конференції він розривався між двома напрямками. З одного боку, розчленування Німеччини та особливо поділ Пруссії були його давньою метою, яка не випадково стала після Тегеранської конференції і політикою британського уряду. З іншого боку, він зіткнувся з дедалі рішучішою опозицією членів власного уряду. Іден завжди був обережним, якщо не відверто скептичним. Улітку 1944 р. супротивники розчленування знайшли сильного союзника в особі державного секретаря війни, сера П. Джеймса Ґріґґа, який стверджував, що примусове розчленування може зумовити опір і вимагатиме від англійців залучити додаткові людські й матеріальні ресурси, чого вони не могли собі дозволити.
Черчилль 4 січня 1945 р. написав Ідену, що сумнівається, «чи будуть зрештою ухвалені остаточні рішення» на майбутній конференції. Він вважав, що наслідки політики та реакція британської громадськості непередбачувані. З огляду на майбутні парламентські вибори (загальні вибори були призупинені на період війни, але повинні були бути проведені, щойно вона закінчиться) він не хотів бути заручником мінливих обставин. «Помилкою є виписувати на маленьких клаптиках паперу, якими будуть величезні емоції обуреного і трепетного світу відразу ж після того, як боротьба закінчиться, або коли неминучий холод змінить спеку». Вибори дуже займали думки Черчилля, коли він прямував до Ялти, а поводження з переможеною Німеччиною цілком могло стати питанням, яке на них розігруватиметься. Прем’єр-міністр убезпечував свої ставки[147].
147
Churchill,