На час проведення Ялтинської конференції Рузвельту вже не треба було перейматися про виборчі голоси поляків, балтійців чи інших меншин. Утім, він продовжував брати до уваги ширшу громадську думку. Коли преса восени 1944 р. підхопила історію, що він підтримав план Морґентау, який передбачав не тільки розчленування Німеччини, а й її «пасторалізацію» шляхом руйнування промисловості, президент дистанціювався від міністра фінансів, котрому завжди довіряв. Якщо в березні 1943 р. він залюбки обговорював з Іденом подробиці плану поділу Німеччини натроє, а в грудні з гордістю оголосив у Тегерані, що поділ країни на п’ять частин є його власною ідеєю, то на середину 1944 р. Рузвельт уже стримував свій ентузіазм, здебільшого через протидію Державного департаменту. Розподіл вимагатиме тривалої окупації Німеччини та присутності американських військ — і ця ціна була надто високою, навіть на думку Рузвельта. На час його від’їзду до Ялти Держдепартамент рекомендував підтримувати децентралізацію, а не поділ, адже поділ послаблював би спроможність уряду розв’язувати соціальні та економічні проблеми країни та «забезпечив би готову програму для націоналістичних агітаторів»[148].
Сталінська вимога 5 лютого, щоб західні лідери виклали свої позиції, поставила їх у складне становище. «У принципі, всі погоджувалися на розчленування Німеччини, — заявив Черчилль, згідно із британським протоколом зустрічі, — але спосіб поділу був надто складним питанням, щоб його можна було розв’язати тут протягом п’яти-шести днів. Це вимагало б дуже ретельного аналізу історичних, етнографічних та економічних фактів, та потребувало б тривалого розгляду спеціальним комітетом, який мав би враховувати різні пропозиції та висловлювати свою думку щодо них». Усебічне вивчення цього питання, природно, тривало до кінця війни і, що важливіше, навіть після того, як минули парламентські вибори.
«Ми добре підготовлені до найближчого майбутнього з огляду на бачення та плани щодо капітуляції Німеччини», — додав він, відповідно до американського протоколу. Сталін, одначе, був незадоволений. Він використовував подальше обговорення безумовної капітуляції, щоб повернути розмову до теми розчленування. Можливо, членам Альянсу варто «згадати про розчленування, коли вони висуватимуть умови безумовної капітуляції? — запитав він невинно. — Чи не було б доцільно додати підпункт до цих умов, де б ішлося про те, що Німеччина буде розчленована, не вдаючись до жодних подробиць?»
Черчилль відмовився. Він потребував більше часу. Це була нагода для Рузвельта втрутитися. Негайно перед початком другого пленарного засідання, коли міністри закордонних справ обідали на Воронцовській віллі, президент зустрівся з Гаррі Гопкінсом у супроводі двох представників Державного департаменту. Гопкінс і Рузвельт проглянули питання, які мали обговорюватись у найближчі кілька днів, зокрема зони окупації, репарації та можливе розчленування Німеччини. Із цього приводу Гопкінс порадив Рузвельту прийняти позицію Великої Британії та відкласти рішення, але він також запропонував відділити Рурську і Саарську області від решти Німеччини та підпорядкувати їх Альянсу. Рузвельту остання ідея сподобалася. Незважаючи на рекомендації Держдепартаменту, він підтримував розчленування Німеччини. Його втручання у дискусію не залишає сумнівів щодо цього[149].
Рузвельт запропонував компроміс: прем’єр-міністр і маршал Сталін говорили про одне й те саме! Як і в Тегерані, Рузвельт нагадав про власні поїздки до Німеччини та про добробут невеликих німецьких держав сорок років тому. Він також згадав про свою первинну пропозицію розділити Німеччину на п’ять чи сім держав. Черчилль перервав його словами «чи менше». Рузвельт, звичайно, був гнучким щодо кількості держав: але сама ідея розчленування була для нього безсумнівною. Черчилль був змушений відступити; єдине, що він попросив, — не «інформувати німців про нашу майбутню політику». Рузвельт погодився: «Було б великою помилкою проводити будь-яке публічне обговорення розчленування Німеччини». Сталін не коментував. Троє лідерів погодилися, що деталі обговорюватимуть міністри закордонних справ, яких попросили прозвітувати наступного дня про результати їхніх перемовин.
148
149
Record of the Political Proceedings of the “Argonaut” Conference, 12;