Розділ 8
Воєнна здобич
«Великий день!» — зазначив Іван Майський у своєму щоденнику 5 лютого. Сферою відповідальності Майського були німецькі репарації, і Сталін попередив його, що це питання може постати на обговоренні пізніше цього дня. На порядку денному Сталіна репарації ішли одразу за обговоренням розчленування. Однак Сталіну довелося враховувати побажання союзників. Як тільки вони домовилися про поділ Німеччини, Рузвельт поставив на порядок денний питання французької участі в окупації. Майському довелося зачекати[154].
Рузвельт намагався примусити Сталіна надати французам сферу окупації в Німеччині. Це була ідея, яку пропагував Черчилль, і тут Рузвельт був на боці британця, а не радянця. Як він «зрозумів зі слів маршала Сталіна», сказав Рузвельт, «французи не хотіли напряму анексувати німецьку територію аж по Рейн». Це цілком суперечило телеграмі Сталіна до Рузвельта щодо підсумків переговорів із Шарлем де Ґоллем у грудні 1944 р., а також тому, що він сказав президенту під час передконференційної зустрічі попереднього дня. Сталін не втратив нагоди вказати президентові на його помилку: де Ґолль сказав йому в Москві, що французи насправді хочуть забрати цю територію. Хоч «Велика трійка» ще не знала про це, того ж дня де Ґолль виступив із радіозверненням до нації, вимагаючи відокремлення лівого берега Рейну від Німеччини та розміщення французьких військ уздовж річки. Навіть без цієї інформації (вона з’явиться в американському інформаційному бюлетені в Ялті наступного дня) перша спроба Рузвельта пролобіювати французьку зону окупації з тріском провалилася.
Черчилль кинувся на допомогу, переключивши обговорення з теми кордонів французької зони окупації на засади її створення. Він запропонував формулу вирішення проблеми, яка б задовольнила радянців: французька зона буде вирізана з британської і, можливо, американської зон, тож це не вплине на радянську зону. Він просив лише про те, щоб радянський уряд погодився, щоб англійці та американці з’ясували деталі з французами. Сталін заперечив, але Черчилль продовжував. Він стверджував, що дискусія «порушує загальну проблему майбутньої ролі Франції в Європі і що він особисто вважав, що Франція повинна відігравати дуже важливу роль».
Союзникам була потрібна французька допомога, якби окупація Німеччини надовго затягнулася; французи мали значний досвід взаємодії з німцями, а їхню армію треба було розбудувати як оплот проти майбутньої німецької агресії. Союзником радянців проти Німеччини на Сході могла стати Польща, а на заході британці хотіли мати Францію, стверджував Черчилль. Сталін запитав, чи британці пропонували також окрему зону та місце в механізмі контролю для Польщі. «Ні», — обережно відреагував Черчилль. У той час як два польські уряди, один прозахідний та інший прорадянський, змагалися за право панування над окупованою СРСР Польщею, Черчилль не був ладен надавати полякам зону окупації. Проте він хотів, щоб Франція її мала[155].
Продовжуючи традиційну британську політику підтримування балансу сил у Європі, щоб запобігти виникненню єдиної держави-гегемона, Черчилль робив усе можливе для відродження сильної незалежної Франції. Як він це бачив, Франція мала стримувати економічне та військове відродження Німеччини. Щоб втілити у життя власну стратегію, Черчилль уклав союз із генералом Шарлем де Ґоллем. Він одним із перших підтримав колись французького військового командира, а тепер політика, адже обом була притаманна рішучість у протистоянні німецькій агресії за будь-яку ціну. Саме на вимогу де Ґолля в червні 1940 р. новопризначений прем’єр-міністр Черчилль видав декларацію, яка пропонувала французькому уряду тимчасове об’єднання із Британією, щоб допомогти продовжувати спільну війну проти Німеччини. Черчилль також сприяв трансляціям радіопередач де Ґолля на окуповану Францію і підтримав його зусилля, спрямовані на створення ядра майбутньої французької армії у Британії, куди генерал утік після французької капітуляції в червні 1940 р.
Шарль де Ґолль мав чим похвалитися, коли йшлося про його відданість анти-німецькій боротьбі. Ветеран Першої світової війни, частину якої він провів у німецькому полоні, де Ґолль відзначився під час радянсько-польської війні 1919—1921 рр., коли виконував обов’язки радника польської армії і заслужив польську військову нагороду. Професійний військовий, він був твердим прихильником механізації французької армії в міжвоєнний період і провідним теоретиком танкових військ. Після німецького вторгнення у Францію де Ґолль організував одну з небагатьох успішних контратак проти вермахту. Він продовжував протистояти німецькій окупації, спочатку із Британії, а потім з Алжиру, куди переїхав у травні 1943 р. щоб очолити Французький комітет національного звільнення та розбудувати військові сили вільної Франції. Перша французька армія де Ґолля допомагала звільнити Францію після висадження в Нормандії — символічна роль, яка без британської підтримки була б неможлива.
155
“Communications Section News Bulletin, Argonaut Edition,” Afternoon Press, February 6, 1945, box 337, book 10: Yalta Conference, group 24, folder 2, Hopkins Papers, Franklin D. Roosevelt Library;