У звіті, написаному для Молотова та його заступників щодо зустрічі, Майський не згадав про подаровану книгу. Він пояснив інтерес Гаррімана до своєї особи, наголосивши на важливості для американців репарацій, які він подав як один із двох основних пунктів американського порядку денного в Ялті, першим з яких було створення Організації Об’єднаних Націй. Гарріман, можливо, і казав щось подібне, щоб пояснити свою «розвідку боєм» у кабінеті заступника комісара, але очевидно, що саме в інтересах Майського було підкреслити важливість питання, яке належало до його сфери відповідальності. Майський зробив усе можливе, щоб здобути прихильність своїх начальників, представляючи власні погляди на репарації та описуючи реакцію Гаррімана. Звіт кричав: «Товаришу Сталін, будь ласка, візьміть мене до Ялти!»
Двадцять п’ятого січня, за п’ять днів після візиту Гаррімана, збуджений Майський писав у своєму щоденнику: «Сьогодні в мене був чудовий день». Молотов запросив його перекладати зустрічі Сталіна з британською парламентською делегацією — очевидна ознака довіри — та приєднатися до радянської делегації в Ялті. Коли Молотов запитав, чи має він що-небудь проти поїздки, піднесений Майський сказав: «Ні, не маю. Я повністю у вашому розпорядженні». У своєму щоденнику він зауважив: «Як я міг заперечити?» За три дні, 28 січня, він сів у поїзд до Криму[166].
Майський віз детальну пропозицію щодо репарацій, яку він продовжував вдосконалювати після виїзду з Москви і подав Молотову в перший день роботи конференції. Він запропонував розібрати 75 % німецького промислового обладнання, вартість якого оцінювалася 10 мільярдами доларів, і відправити його до країн, які найбільше постраждали від німецької агресії. Це завдання треба було виконати впродовж перших двох років, тоді як виплата репарацій триватиме десять років. Радянці збиралися вимагати від 75 до 80 % усього демонтованого обладнання, із метою отримати 65 %. Що стосується примусової праці, радянці планували вимагати п’ять мільйонів німецьких робітників. Загальна сума шкоди, завданої СРСР німецькою агресією, оцінювалася приблизно 50 мільярдами доларів.
Майський обговорив ці цифри з Молотовим та Сталіним у Москві, проте остаточного рішення щодо радянської частки німецьких репарацій або їхнього грошового еквіваленту не було прийнято. Коли питання репарацій постало на обговоренні 5 лютого, ні Молотов, ні Сталін ще не мали нагоди прочитати остаточну версію пропозиції Майського. «Але ви не бачили моєї формули», — тихо промовив наляканий Майський. «Це неважливо, — сказав Сталін. — Просто не торкайтеся проблеми робочої сили». Навіть Молотов був стурбований. Того вечора Майський зазначив у своєму щоденнику: «Молотов, сидячи праворуч від Сталіна, нахилився до нього й занепокоєно спитав: “Чи слід подати цифри?” “Так, дайте цифри”, — відрізав Сталін. “Які?” — продовжував Молотов, натякаючи на наші суперечки в Москві про конкретні цифри радянських претензій. “П’ять чи десять?” — “Десять!” — відповів Сталін. І так усе було врегульовано». «Цифра», про яку йшла мова, була об’ємом репарацій, яких вимагав Радянський Союз. Сталін вирішив на місці, що вона повинна становити 10 мільярдів доларів[167].
Коли Рузвельт почав із питання про радянський запит щодо робочої сили, Сталін відповів, що не готовий обговорювати це питання. Майський був здивований. Чому? Річ була не в бракові підготовки. Мабуть, Сталін відчув небезпеку і вважав за краще усунути з порядку денного питання про «рабську працю». Він не міг знати, що перед пленарним засіданням Гопкінс запропонував Рузвельту, що, якщо виникне таке питання, то «ми повинні погодитися з готовністю, а не з жалем». Президент, очевидно, поставив питання не для того, щоб протистояти Сталіну, а щоб продемонструвати свою добру волю. Але той не зрозумів жесту.
«Ви дозволите мені говорити одразу англійською мовою?» — запитав Майський. «Будь ласка», — відповів Сталін. Майський говорив вільною англійською, хоч і з відчутним акцентом, і, мабуть, справив сильне враження на присутніх. Пізніше Стеттініус писав: «Майський, зі своєю підрізаною загостреною борідкою та манерами науковця, мав вигляд привабливої і здібної людини... Він виголосив доповідь із притиском і, здавалося, мав повну підтримку Сталіна та Молотова». Сам Майський вважав, що справив гарне враження на членів Альянсу, з огляду на те, з якою увагою Черчилль та інші стежили за його презентацією. Він запропонував, щоб сума компенсацій, виділених окремим країнам, базувалася на двох чинниках: внеску цієї країни в перемогу над Німеччиною та шкоді, якої вона зазнала внаслідок німецької агресії.
166
167