Презентація Майського базувалася на його письмовій пропозиції, але у світлі рішення Сталіна попросити 10 мільярдів доларів замість 5 мільярдів на відшкодування, він заявив, що радянські репарації повинні скласти «не менше 10 мільярдів доларів», що покривало б лише незначну частину прямих збитків, що зазнав СРСР у результаті німецької агресії. Він також вирішив підняти свій запит щодо німецького обладнання з 75 до 80 %. У питанні репарацій «симпатичний і здібний» Майський був «яструбом». Кілька місяців тому він пропонував цифру не менш ніж 15 мільярдів доларів[168].
Під час презентації Майського Черчилль «кидав хитрі погляди» на радянського заступника комісара. Потім він заявив, що цифра 10 мільярдів доларів була фантастичною. Переможцям удалося витягнути лише 1 мільярд фунтів стерлінгів із Німеччини після останньої війни, і лише завдяки грошам, позиченим Німеччині Сполученими Штатами. Британія також зазнала великих утрат під час Другої світової війни, її борг у війні досяг 3 мільярдів фунтів стерлінгів, стверджував прем’єр-міністр. Британський протоколіст підсумував слова Черчилля: «Якби я бачив будь-який спосіб, за якого наша економіка могла б значною мірою отримати користь від німецьких репарацій, я б із радістю ним скористався. Проте, обпікшись на молоці, дмеш і на воду; тож він мав великі сумніви з цього приводу».
Прем’єр-міністра непокоїло, що британцям доведеться взяти на себе всі витрати за порятунок німців від голоду, якщо тягар репарацій буде надмірним. «Якщо ви хочете, щоб кінь тягнув вашого воза, — сказав він на завершення, — ви маєте дати йому сіна». Сталін відповів, що «треба уважно стежити за тим, щоб кінь не обернувся і не хвицнув вас». Черчилль зауважив, що його метафора коня, мабуть, була невдалою, але якщо скористатися прикладом автомобіля, то його теж треба заправляти бензином. Це погана аналогія, адже німці — не машини, уколов у відповідь Сталін. Він явно був налаштований сперечатися[169].
Тут втрутився Рузвельт. І знову він, як здавалося, підтримав радянську позицію. Різниця між позицією Рузвельта в Ялті та Вудро Вільсона в Парижі щодо відшкодування збитків не могла бути більшою. Вільсон, зв’язаний своїми чотирнадцятьма пунктами і обіцянкою про те, що після завершення війни не буде анексій, контрибуцій чи каральних виплат, боровся із британським прем’єр-міністром Девідом Ллойдом Джорджем, але зрештою поступився його вимогам щодо репарацій. Зараз ситуація була діаметрально протилежною: англійці, посилаючись на уроки Першої світової війни, виступали проти надмірних репарацій, тоді як американці були готові підтримати радянців. Вони не бажали репарацій для себе, але були не проти, щоб інші брали їх у негрошовій формі[170].
Американці, за словами Рузвельта, не хотіли ні німецького капіталу, ні обладнання, а також не бажали, щоб німці голодували, але не зрозуміло, чому німці мають закінчити війну з вищим рівнем життя, ніж радянські громадяни. Це був небезпечний напрямок дискусії. Навіть після своєї подорожі через розбитий війною ландшафт Криму Рузвельт навряд чи міг уявити реальні умови життя в СРСР, який зазнав травми колективізації, терору та тотальної війни. Червоноармійці, які під час проведення Ялтинської конференції штурмували Східну Пруссію, були шоковані високим рівнем життя фермерів та городян Німеччини. Думаючи, що вони увійшли до капіталістичного раю, який став можливим завдяки імперіалістичній експлуатації всієї Європи, вони поспішили «грабувати грабіжників», оббираючи залякане населення[171].
Сталін дозволив Майському опонувати аргументам Черчилля. Він знову справив сильне враження, майстерно використовуючи факти й цифри. Коли Майський сказав, що 10 мільярдів доларів були не такою великою сумою, оскільки це лише 10 % бюджету США на 1944—1945 фінансовий рік, то Стеттініус сказав: «Абсолютно правильно!» Коли він далі зауважив, що німецький військовий бюджет на час війни наближався до 6 мільярдів доларів на рік, Черчилль вигукнув: «Так, це дуже важливий аспект!» Утім, попри успіх Майського, Черчилль залишився супротивником нереалістично великих виплат.
168
«Из дневника И. М. Майского», у Ржешевский,
169
170
Margaret MacMillan,
171