Слова Сталіна нагадали про те, що переговори про мир у Ялті були не перемовинами між Альянсом та Віссю, а між самими переможцями. Рузвельт мав на увазі саме це, коли обіцяв у четвертому інавгураційному зверненні працювати над «справедливим і міцним миром», і про це ж думав Черчилль, коли передбачав, що наступна війна буде ідеологічною, і навіть Сталін мав це на думці, розмірковуючи про самотнє майбутнє СРСР в організованій Америкою Організації Об’єднаних Націй. Його протест, імовірно, був зумовлений занепокоєнням, що Сполучені Штати та Британія використовуватимуть залежні від себе держави для дипломатичного наступу на СРСР. Сталін натякнув на це, коли сказав, що пропозиція президента може створити небезпечну для Великої Британії ситуацію: «Якщо Китай або Єгипет висунуть скарги проти Англії, то матимуть в Асамблеї друзів та захисників», — сказав він. Черчилль намагався розвіяти занепокоєння Сталіна.
Дебати закінчились, коли Рузвельт нарешті втрутився. Він тихо сидів протягом більшої частини обговорення, дозволяючи Черчиллеві виконувати всю важку роботу. Тепер він вступив у дискусію. Рузвельт підтримав Черчилля, запевнюючи Сталіна, що виключення якогось члена ООН потребуватиме одностайного рішення Ради Безпеки, що дозволило заспокоїти Молотова, який сказав, що радянська делегація чує про це вперше. Тоді Рузвельт пояснив, що єдність трьох великих держав була чільною метою його політики, але якщо між ними виникнуть конфлікти, вони стануть відомі світу незалежно від процедури голосування в Раді Безпеки. «Повне і дружнє обговорення в Раді ні в якому разі не сприяло б роз’єднаності, а навпаки, слугувало б демонстрації довіри, яку великі держави мають одна до одної, та виправдовувала б їхню політику», — підсумував він. Сталін жодним чином не показав, чи пом’якшив свою позицію, запропонувавши продовжити обговорення наступного дня. Президент не мав іншого вибору, як погодитися. Він знав, що без згоди Сталіна не буде Організації Об’єднаних Націй, і без цієї організації, як він вважав, не вийде тривалого миру[190].
Американці були розчаровані. «Я був глибоко стурбований явними свідченнями того, що Сталін не розглядав або навіть не читав нашу пропозицію про голосування в Раді Безпеки, хоч її було надіслано 5 грудня авіаційною дипломатичною поштою», — писав Бірнс у своїх мемуарах. Лорд Моран записав реакцію Гопкінса на позицію Сталіна: «Навряд чи цього типа дуже цікавить організація з підтримання миру». Деякі члени британської делегації були розчаровані. «Сталін, — писав лорд Моран, — не бачить ніякого сенсу в розпливчастих твердженнях та туманних прагненнях до свободи деяких малих держав. Його цікавлять лише кордони Польщі, репарації і те, що можна забрати на Далекому Сході. Рузвельт шукав універсальних рецептів, а Сталін задовольнявся визначенням того, що може поглинути Радянський Союз[191].
Розділ 10
Тінь фюрера
Шостого лютого «Велика трійка» схвалила перше комюніке Ялтинської конференції, яке мали оприлюднити наступного дня. «Маємо повну згоду на спільні військові операції на заключному етапі війни проти нацистської Німеччини», — проголошувало комюніке. Воно також згадувало про майбутню окупацію Німеччини та створення Організації Об’єднаних Націй: «Розпочались обговорення проблем, пов’язаних зі встановленням сталого миру. Ці обговорення охоплюватимуть спільні плани з окупації та контролю над Німеччиною, політичні й економічні проблеми звільненої Європи та пропозиції з якнайшвидшого створення постійної міжнародної організації з підтримання миру»[192].
На іншому кінці Європи 6 лютого стало першим днем із початку радянського зимового наступу, коли Адольф Гітлер зміг трошки відпочити. Єва Браун відзначала тридцять третій день народження. Була вечірка, гості й танці. Гітлер, за словами Мартіна Бормана, його особистого секретаря та голови апарату Нацистської партії, перебував у «піднесеному настрої». Три дні тому, під час інтенсивних бомбардувань союзниками помешкання Гітлера в Берліні, були пошкоджені будівлі Нової канцелярії, Народного суду та штабу Нацистської партії. Майже три тисячі берлінців загинуло в цьому пеклі, але Гітлер та його оточення врятувалися неушкодженими у бункері, який для нього побудували на глибині понад 8 метрів під землею[193].
190