Союз із Гітлером дав Сталіну надію втілити грандіозне імперіалістичне прагнення царизму не тільки на сході Європи, але і на Балканах. У листопаді 1914 р., незабаром після початку Першої світової війни, Микола II поділився своїм баченням нового балканського порядку із французьким послом Морісом Палеологом. Константинополь мав стати нейтральним містом, а турків треба було вигнати з Європи. Колишні турецькі території на європейському континенті повинні були відійти до Росії та Болгарії. «Західну Фракію до лінії Енос-Мідія треба передати Болгарії, — запропонував імператор. — Решта, від цієї лінії до берегів протоки, за винятком околиць Константинополя, буде віддана Росії». Микола II вважав весь Балканський півострів російською сферою впливу і впевнено планував там територіальні зміни: «Сербія повинна приєднати Боснію, Герцеговину, Далмацію та Північну Албанію. Греція має отримати Південну Албанію, за винятком Валони, яку слід віддати Італії. Якщо Болгарія поводитиметься належним чином, то отримає від Сербії компенсацію в Македонії». Це була імперіалістична політика в усій красі[201].
Сталін успадкував зруйновану імперію, територіальні втрати якої зараз намагався відновити. Проте разом з уламками імперії він успадкував і імперські мрії. Мета контролювати Константинополь і протоки вабила і царів, і їхніх комуністичних наступників. Навіть молодші радянські чиновники, зокрема Валентин Бережков, який перекладав розмову Молотова з німецьким послом Фрідріхом фон Шуленбургом про радянські умови приєднання до Осі, підпали під її вплив. «Чи насправді Сталін зможе втілити цю споконвічну мрію російських самодержців? Тоді справді будуть підстави прославляти його як мудрого і великого», — роздумував Бережков, проводжаючи Шуленбурга із Кремля. «Мене наче здолало якесь великодержавне сп’яніння, — писав він багато років по тому, в останні дні СРСР. — Я взагалі не замислювався, скільки горя, крові та сліз принесло б здійснення цих планів».
Візит Молотова до Берліна створив у Сталіна ілюзії, що він міг би оволодіти протоками за кілька коротких місяців. Відносини Сталіна із британцями, котрі загравали з радянським диктатором, навіть коли той загравав із Гітлером, не мали подібних перспектив. Британці заздалегідь дізналися про терміни візиту Молотова і висловили своє ставлення до того, що вони трактували як поглиблення радянсько-німецького союзу, бомбардуючи Берлін тієї ночі, коли Молотов мав останню зустріч із Ріббентропом. Це бомбардування щонайменше ускладнило завдання німців переконати Молотова взяти участь у розподілі «переможеної» Британської імперії. У відповідь на заяву Ріббентропа про те, що з Великою Британією вже покінчено, Молотов начебто поцікавився, чиї ж бомби падають на Берлін[202].
Бомбардування німецької столиці було скоординоване з витоком інформації про британську дипломатичну пропозицію для СРСР. У жовтні британський посол у Москві сер Стаффорд Кріппс запропонував домовленість, за якою Британська імперія визнавала радянські територіальні надбання 1939—1940 рр., у тому числі анексію східних польських провінцій, в обмін на нейтралітет щодо Британії та невтручання СРСР у справи країн Індійського океану. Пропозиція навіть віддалено не була настільки ж привабливою, як та, яку висунув Гітлер, і не враховувала основних тогочасних турбот радянців. «Насправді зазнав невдачі не стільки сер Стаффорд, скільки британський уряд у Лондоні, — стверджувала стаття у випуску Time від 25 листопада 1940 р., — який розуміє російську чутливість гірше, ніж його посол. Хоч сер Стаффорд щиро запевнив Москву у дружбі Великої Британії, уряд заморозив баланси банківських акцій балтійських держав у Англії, відмовився здавати литовські, латвійські та естонські кораблі у британських портах, а попереднього місяця кілька з них реквізував. Усе це поглибило східну недовіру Йосипа Сталіна до західних британців». І справді![203]
Гітлер намагався зіграти на цій недовірі. Під час зустрічі з Молотовим він нібито сказав: «Що відбувається? Англія, якийсь жалюгідний острів, володіє половиною світу, і вони хочуть захопити його весь — цього не можна допустити. Це несправедливо!» «Це не можна вважати нормальним», — сказав Молотов у відповідь. Як він згадував пізніше, Гітлер «збадьорився». «Він хотів переконати мене й майже це зробив», — зауважив Молотов з іронічною посмішкою одному зі своїх знайомих на початку 1970-х рр. У пізніші роки Молотов пишався тим, що лідер нацистів нічого від нього не отримав. «Він хотів утягнути нас до ризикованої справи, — сказав Молотов. — І йому було б вигідно, якби ми застрягли на півдні. Ми б там залежали від нього, а Англія оголосила б нам війну. Треба бути наївним, щоб цього не розуміти». Ні Сталін, ні Молотов наївними себе не вважали. Антиімперська індоктринація змусила їх відкинути проекти далеких колоніальних надбань, але вони були готові до участі в поділі Європи на сфери впливу, які вони вважали імперативом радянської безпеки[204].
203
“Comrade Molotov’s Visit,”