Переговори в Берліні переконали Гітлера, що йому доведеться виступити проти свого колишнього союзника: Радянський Союз відмовився розпочати воєнну кампанію проти Британії в Азії і почав виявляти надмірну жадібність щодо своїх надбань у Європі. Вісімнадцятого грудня 1940 р., за неповний місяць після візиту Молотова до Берліна, Гітлер підписав плани вторгнення в СРСР. Операція «Барбаросса», названа на честь імператора Священної Римської імперії XII сторіччя, який очолив третій хрестовий похід, але загинув, так і не досягнувши Святої Землі, була запланована на травень 1941 р. Її творці планували несподіваний напад фронтом завдовжки майже 3000 кілометрів за участю 410 дивізій, або ж понад чотирьох із половиною мільйонів осіб. Операцію перенесли через позапланове вторгнення Німеччини до Греції та Югославії у квітні, і вона почалася в перші години 22 червня, захопивши зненацька радянське керівництво та Червону армію.
Під час однієї із зустрічей Молотова з Гітлером за кавою у листопаді 1940 р. Йоахім фон Ріббентроп, колишній торговець винами, розважав Молотова та Гітлера обговоренням сортів вин та засипав свого гостя питаннями про виноградники Масандри в околицях Ялти. Менше ніж за рік після кавування в Берліні німці повністю володіли виноградниками Масандри. Станом на листопад 1941 р. вони контролювали Крим, де тримали підрозділи Червоної армії в облозі в Севастополі, взяли Київ, оточили Ленінград і були на підступах до Москви.
Німецьке вторгнення відчутно змінило баланс сил у Європі. Британія, яка після капітуляції Франції в червні 1940 р. боролася з нацистською Німеччиною самотужки (США залишалися офіційно незалученими), здобула несподіваного союзника. Черчилль швидко забув про свій антикомунізм і скористався новою ситуацією. «Якби Гітлер вторгся в пекло, — сказав він пізніше, — я б принаймні замовив слівце за Диявола в Палаті громад». Восьмого липня 1941 р. він написав Сталіну листа. Чотирма днями пізніше в Москві Молотов і сер Стаффорд Кріппс підписали угоду про новий військовий союз із Великою Британією. Наприкінці липня Сталін прийняв Гаррі Гопкінса, який прилетів до Москви через Архангельськ, щоб зрозуміти мотиви та підтримати радянського лідера. Наприкінці вересня Аверелл Гарріман і лорд Бівербрук, представники урядів Америки та Великої Британії, прибули до Москви на переговори зі Сталіним про постачання військових припасів, щоб підтримати збройний опір Радянського Союзу. Народжувався новий альянс. Лідери країн, які почали війну протиборчими сторонами, стали партнерами[205].
У Ялті ні Сталін, ні Молотов не хотіли нагадувати гостям про свої стосунки з Гітлером та Ріббентропом на початку війни. Але досвід співпраці з нацистами неухильно впливав на їхню теперішню тактику та амбіції. Підозріле ставлення Сталіна до Організації Об’єднаних Націй значною мірою випливало з гіркого досвіду стосунків Радянського Союзу з Лігою Націй. Сталін сказав Рузвельту й Черчиллю, що його «колеги в Москві не можуть забути подій грудня 1939 року, коли під час Фінської війни під натиском Англії та Франції Ліга Націй виключила Радянський Союз, налаштувала проти нього світову думку й навіть вела мову про хрестовий похід». Він мав на увазі останнє рішення Ради Безпеки Ліги, ухвалене 14 грудня 1939 р. на піку загального обурення радянським вторгненням до Фінляндії, що почалося 30 листопада 1939 р., через три місяці після вторгнення німецьких військ до Польщі.
Радянський напад на Фінляндію був наслідком спроби Сталіна поширити владу на регіон, який пакт Молотова-Ріббентропа визначав його «сферою впливу». На одній з вечер Ялтинської конференції, яку влаштував Черчилль, Сталін згодом запропонує нещире вибачення за свою попередню співпрацю з Гітлером, хоча й покладе частину відповідальності на західних союзників. «Радянський уряд ніколи не підписав би договір з Німеччиною 1939 року, — сказав він, — якби не Мюнхен та польсько-німецький договір 1934 року». Сталін розглядав Мюнхенську угоду 1938 р. та нормалізацію польсько-німецьких відносин за чотири роки до того як заохочення німецької агресії на схід, яка вилилася у напад Гітлера на СРСР[206].
205
206
Jonathan Fenby,