Джордж Кеннан, який улітку 1944 р. повернувся до посольства США в Москві після семирічної відсутності, висловлював подібні побоювання у тридцятип’ятисторінковій нотатці під заголовком «Росія — сім років по тому», завершеній у вересні 1944 р. Кеннан стверджував, що СРСР був готовий нарешті реалізувати свою зовнішньополітичну програму 1939 р., яка сформувалася під потужним впливом амбіцій епохи царизму. «Програма передбачала, — писав Кеннан, — відновлення російської влади у Фінляндії та країнах Балтії, у східній Польщі, на півночі Буковини та в Бессарабії. За цією програмою мав бути встановлений протекторат над Західною Польщею і доступ до моря для Російської імперії десь у Східній Пруссії. Також передбачалося поширення панівного російського впливу на всіх слов’ян Центральної Європи та Балкан і, за можливості, створення коридору від західних до південних слов’ян орієнтовно вздовж кордону між Австрією та Угорщиною. Зрештою, вона передбачала російський контроль над Дарданеллами, який на цьому етапі мав утілюватись у створенні російських військових баз». Приблизно цю саму програму виклав Молотов у своїй бесіді з Гітлером у Берліні 1940 р. «Москві байдуже, чи якась територія є “комуністичною” чи ні, — вів далі Кеннан. — Головне, щоб вона підпорядковувалася московському впливу, а за можливості, і московській владі»[211].
Чи радянці продовжуватимуть політику царів, чи їх надихатимуть бачення світової революції та глобального комуністичного панування? Це питання Рузвельт і його радники ставили собі протягом усієї війни. На нього було нелегко відповісти, зокрема тому, що й господар Кремля та його головні стратеги розривалися між суперечливими імперативами: просуванням геостратегічних цілей СРСР і відповідальністю за світовий комуністичний рух.
У січні 1944 р. Майський написав довгу доповідну, яка була надіслана Сталіну, Молотову, Берії та іншим радянським керівникам. У його баченні Радянський Союз мав перетворитися на найбільшу суходільну потугу Європи та Азії та сприяти тріумфу соціалізму в Європі. Успіхи Червоної армії та піднесення комуністичних рухів опору в окупованій нацистами Європі спонукали його до розробки масштабних планів. Соціалістичні революції в Європі були чільною метою плану Майського, а комуністичні рухи всередині європейських країн мали сприяти її досягненню. Проте в кінцевому підсумку його стратегію визначали геополітичні інтереси Радянського Союзу. Радянсько-чехословацький договір про взаємну допомогу, підписаний 12 грудня 1943 р., став для Майського зразком. Угода зобов’язувала обидві країни надавати одна одній військову допомогу в разі німецької агресії протягом наступних 20 років. Інші країни, наприклад Польщу, запрошували приєднатися на аналогічних умовах. Майський вважав підписання договору свідченням того, що Чехословаччина «здатна бути важливим провідником нашого впливу в Центральній та Південно-Східній Європі».
На Балканах Майський пропонував підписати угоди про взаємну допомогу не лише з Румунією, а й із Югославією, Болгарією та Грецією. Договори, надаючи захист від іноземного вторгнення, забезпечували правову основу радянської присутності та впливу в регіоні. Майський пов’язав укладення таких договорів із перспективами ліквідації пронімецького режиму в Болгарії та зростання впливу комуністичних партій у Греції та Югославії. Ситуація в Греції змусила Майського замислитися. Добре знаючись на зовнішній політиці Британії, він писав: «Питання Греції дещо складніше. СРСР значно менше зацікавлений у Греції, ніж в інших балканських країнах, тоді як Англія, навпаки, має надзвичайний інтерес щодо Греції». Грекам не слід було відмовляти, якби вони попросили укласти договір, але Британія теж мала стати одним із підписантів.
Якби Британія виступала проти радянських угод із Югославією та Болгарією, стверджував Майський, її можна було б запросити приєднатися до них у ролі третьої сторони. Географічна близькість, зрештою, забезпечила б уплив СРСР. Майський запропонував докласти всіх зусиль для послаблення Угорщини та Туреччини. Він також хотів зміцнити радянський вплив у північній частині Ірану й отримати доступ до Індійського океану через порти на півдні країни. Програма Майського була набагато амбітнішою за вимоги Сталіна й Молотова, представлені Гітлеру 1940 р., чи фантазії російських стратегів від часу Першої світової війни. Транснаціональна ідеологія, якої Росії забракло 1914 р., надавала комуністичній Росії додаткову перевагу[212].