Радянські лідери, безумовно, були зацікавлені у пропозиціях Великої Британії, але Сталін наполягав, щоб на них погодилися й американці. Черчилль не мав вибору, окрім як шукати схвалення Рузвельта. У своєму листі до президента він використовував максимально розпливчасті формулювання, щоб не сполохати Вашингтон. «Останнім часом з’явилися тривожні ознаки можливих розбіжностей у політиці між нами й росіянами щодо балканських країн, зокрема щодо Греції, — писав прем’єр-міністр 31 травня 1944 р. — Тому ми запропонували радянському послу узгодити практичне питання того, що радянський уряд займе провідну роль у румунських справах, тоді як ми візьмемо на себе ініціативу в грецьких справах, і кожен уряд надаватиме допомогу іншому у відповідних країнах… Я сподіваюся, що ви вважатимете за можливе дати цій пропозиції своє благословення. Ми жодним чином не хочемо розривати Балкани на сфери впливу і, домовляючись про таке рішення, повинні чітко заявити, що воно стосується тільки воєнного часу».
Лист прем’єр-міністра розлютив радників Рузвельта, яких лорд Галіфакс переконав, що британці обговорять свою пропозицію з Вашингтоном, перш ніж запропонувати її Москві. Тепер з’ясувалося, що консультації з радянцями вже відбулися! Дізнавшись реакцію Вашингтона на його послання, Черчилль написав Галіфаксу, ще раз повторивши, що він не планує ділити Європу на сфери впливу. Водночас він зазначив, що Вашингтон має власну сферу впливу в Латинській Америці: британці, за його словами, наслідують приклад Сполучених Штатів. Цей лист, який Черчилль закликав Галіфакса показати американцям, додатково погіршив ситуацію. Рузвельт написав Черчиллю, що запропоновані заходи призведуть до «поділу балканського регіону на сфери впливу, незважаючи на проголошені наміри».
Черчилль переформулював аргументи листа до Галіфакса, вилучивши всі посилання на Латинську Америку. Він стверджував, що не було іншого способу розв’язати проблему, оскільки будь-який консультативний механізм вийде надто громіздким, щоб оперативно реагувати на обставини. Черчилль писав, що британцям треба було діяти швидко та рішуче, щоб нейтралізувати партизан-комуністів у Греції і врятувати країну від громадянської війни. Він також порушив питання британських жертв, принесених на вівтар захисту Греції в 1941 р. і згадав, що грецький король і довоєнний грецький уряд перебували в екзилі на британській території. Радянці, на його думку, діятимуть у Румунії на власний розсуд, незважаючи на Захід. Черчилль пообіцяв тримати Рузвельта в курсі щодо дій Великої Британії у Греції.
Тринадцятого червня 1944 р. Рузвельт нарешті дав свою згоду. Утім, він продовжував нарікати на британську однобічність, і Черчилль пообіцяв переглянути угоду за три місяці. В очах Рузвельта саме Черчилль із його імперським світоглядом був передусім відповідальним за відновлення старого та дискредитованого принципу сфер упливу. Черчилль так і не визнав цього у своїх спогадах. Він скромно посилався на угоду про сфери інтересів як на «політичну домовленість із росіянами»[214].
Найгірші підозри Рузвельта підтвердилися в жовтні 1944 р., коли Черчилль і Сталін перетворили травневу домовленість Ідена-Гусєва на всеохопну угоду про розподіл Балкан. Черчилль зробив усе можливе, щоб уникнути використання мови, яка дратувала американців. Він запропонував визначити вплив кожної потуги в конкретній країні у відсотках, потім пояснюючи своєму урядові, що вони не передбачали встановлення «жорсткої системи сфер інтересів». Вони були радше задумані як «тимчасові інструкції для найближчого майбутнього в час війни». Так, не передбачалося непроникних кордонів, які б перешкоджали руху капіталу, товарів та політичних ідей.
Обговоривши англо-американські відносини з Рузвельтом у місті Квебеку у вересні 1944 р. і не бажаючи чекати наступної зустрічі «Великої трійки» (адже тепер її треба було відкласти на час проведення американських виборів та інавгурації президента), Черчилль вирішив зустрітися зі Сталіним у Москві. Польща та Балкани були центральними питаннями порядку денного прем’єр-міністра. Його найбільше непокоїло поглинання комуністами Східної Європи. «Оскільки перемога Великого альянсу була лише питанням часу, російські амбіції природним чином почали зростати, — писав Черчилль у своїх мемуарах. — Комунізм підняв голову в тилу грандіозного російського фронту. Росія була Спасителем, а комунізм — Євангелієм, яке вона несла».
214
Churchill,