Двадцять третього серпня 1944 р. радянці захопили Бухарест. Черга Софії настала 8 вересня, коли здалися болгари. Двадцять четвертого вересня Червона армія відновила атаку, спрямовану на Будапешт і Белград, у південному секторі німецького фронту. Тепер між СРСР та Грецією стояла лиш укладена за кілька місяців до цього угода Ідена-Гусєва, яка вже здавалася вичерпаною. Радянські сили навряд чи почувалися б зобов’язаними діяти відповідно до угоди, якби в Греції не було британських військ. Змагаючись із часом, Черчилль відрядив у південну частину материкової Греції британських парашутистів. Уторгнення було оголошене 5 жовтня, за кілька днів до поїздки Черчилля до Москви[215].
Мало в кого були сумніви щодо мотиву. «Британське “вторгнення” до Греції, анонсоване вчора, правильніше називати “окупацією” для досягнення політико-військових цілей, а не атакою», — написав Генсон В. Болдвін у New York Times. Проте, з погляду американців, позицїї альянтів на Балканах покращувалися. Дев’ятого жовтня, у день вильоту британського прем’єр-міністра до Москви, стаття в журналі Time розглядала ситуацію з іншого боку: «Червона армія Росії минулого тижня перетнула Дунай і ввійшла в Югославію. Британські війська висадилися на узбережжі Албанії, на островах Далмації, просунулися в Греції. Із двох боків балканського масиву дві найбільші держави Європи наближалися до одна до одної на Балканах»[216].
Того дня Черчилль прилетів до Москви. Він не міг гаяти ні хвилини. Його перша зустріч зі Сталіним відбулася о 22:00 у день його прибуття. Вони почали з обговорення Польщі. Тоді Черчилль порушив балканське питання. На цей момент термін дії угоди про Румунію та Грецію закінчився: минуло три місяці, після яких, як Черчилль пообіцяв Рузвельту, угоду необхідно було переглянути, а радянці, які вже повністю володіли Румунією, могли легко ігнорувати її положення. Зважаючи на лише символічну присутність британських парашутистів на грецькій землі, Черчилль мав покладатися на дипломатію, щоб запобігти такому наслідку.
Прем’єр-міністр почав із гарних слів на адресу радянського перемир’я з Румунією, заявивши, що події в цій країні були російською справою. «Однак ситуація в Греції інша, — сказав Черчилль, згідно із британським протоколом. — Британія повинна бути провідною середземноморською державою, і він сподівався, що маршал Сталін дозволить йому мати прерогативу у Греції на кшталт тієї, що маршал Сталін мав у Румунії». Сталін не заперечував. На величезне полегшення Черчилля, радянський лідер відповів, як прагматичний імперський стратег, а не як проповідник комуністичного євангелія. «Велика Британія багато втратила в результаті захоплення Середземного моря німцями», — почав Сталін. Він розумів, що, «якщо безпека цього маршруту не буде гарантована, Велика Британія зазнає великих втрат. Греція є важливою складовою для убезпечення цього маршруту». Він погодився, що «Англія повинна мати право вирішального голосу в Греції».
Черчилль не міг сподіватися на більш позитивну реакцію. Він написав у своїх мемуарах: «Ця мить була сприятливою для вирішення справ, тому я запропонував: “Урегулюймо наші справи на Балканах”». Він сказав Сталіну, що підготував таблицю, основні ідеї якої повинні розглядатися таким чином, щоб не занепокоїти Сполучені Штати щодо можливого поділу Європи на сфери впливу. Рузвельт наполягав на тому, щоб на всіх британських переговорах у Москві був присутнім Гарріман, але Черчилль запропонував Сталіну запросити його на більшість, але не на всі зустрічі між двома лідерами. Сталін цілковито погоджувався: Рузвельт хотів забагато для себе, залишаючи надто мало для Великої Британії та СРСР. Окрім того, Радянський Союз мав договір про взаємодопомогу із Британією, але не зі Сполученими Штатами.
Щоб закріпити ці нові відносини, Черчилль зізнався, що йому не подобається американська пропозиція щодо процедури голосування в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Черчилль зробив це зауваження приватно і висловив сподівання, що Сталін утримає це в секреті. Сталін погодився, посміхнувшись. Двоє лідерів прояснили свої позиції та пообіцяли один одному зберігати конфіденційність. Тепер вони могли вирішувати справи за спиною партнера. Черчиллівська пропозиція Сталіну була підготовлена у вигляді таблиці. У Румунії СРСР матиме 90 % впливу, а Британія — 10 %; пропорції будуть оберненими у Греції, а вплив у Югославії розділять навпіл. Наступною у списку була Угорщина, також розділена 50/50, та Болгарія, де передбачалося 75 % впливу для СРСР і 25 % для Британії. «Я підсунув її [табличку] через стіл у напрямку до Сталіна, який уже дослухав переклад. Запала невелика пауза, — згадував Черчилль. — Тоді він узяв блакитний олівець, поставив велику галочку, і передав її нам назад. На вирішення справи пішло не більше часу, ніж на її записування».
216
Hanson W. Baldwin, “British Move in Greece,”