Чи то пам’ять зіграла з Черчиллем злий жарт (він надиктував спогад про зустріч у листопаді 1950 р.), чи то прем’єр-міністр був нещирий із читачами своїх мемуарів. Сталінська галочка стояла лише навпроти відсоткового розподілу для Румунії, а це означало, що він був готовий продовжити договір Ідена-Гусєва щодо Румунії та Греції, але не приймав решти. Насправді Сталін негайно зробив контрпропозицію: він хотів частку 90 % для Радянського Союзу в Болгарії на відміну від 75 %, запропонованих Черчиллем. Іден, присутній на нараді, втрутився, заявивши, що в Румунії британці були лише спостерігачами, але хотіли більшої ролі в Болгарії. Незважаючи на те, що Черчилль пізніше заявляв про протилежне, жодної негайної угоди щодо відсотків не було досягнуто.
Коли до Черчилля і Сталіна приєднався Молотов, він порушив питання, що стояло на його порядку денному в Берліні 1940 р.: чи готові британці обговорювати турецькі справи? Стало ясно, що у свідомості радянських лідерів Болгарія досі була пов’язана з Чорноморськими протоками. Черчилль сказав, що він не зачіпатиме турецьке питання, але радів, що обидві сторони досягли згоди щодо решти питань. Тоді настала черга Сталіна. Він спонукав Черчилля переглянути конвенцію Монтре 1936 р., яка дала Туреччині контроль над Протоками. Прем’єр-міністр зайняв оборонну позицію: він підтримував доступ радянських кораблів до Середземномор’я, але не був готовий узяти на себе чіткі зобов’язання.
Черчилль не хотів зачіпати Туреччину. Утім, він прагнув захистити британські позиції в Італії, яку вважав частиною західної (якщо не виключно англійської) зони впливу. Він закликав Сталіна вплинути на місцевих комуністів, яких вважав перешкодою: їхня діяльність у північній Італії могла призвести до зіткнень із військами союзників. Сталін не поспішав задовольняти цей запит. Він стверджував, що не має жодного впливу на лідера італійських комуністів, товариша Ерколі (Пальміро Тольятті). В Італії не було радянських військ, тож він не міг видати наказ місцевим комуністам, як міг би зробити це в Болгарії. «Якби він давав якісь поради Ерколі, то той міг би послати його до біса, оскільки він, товариш Сталін, узагалі не знає національних умов в Італії», — стверджував радянський протокол зустрічі. Сталін однак здавався відкритим до угоди про Італію в обмін на свободу дій у Болгарії. Він ніколи прямо про це не говорив, але у відповідь на повторне прохання Черчилля навести лад із комуністами в північній Італії Сталін повторив, що хоче змінити відсотки для Болгарії. Черчилль зволікав. Він запропонував, щоб це питання спочатку обговорили Молотов та Іден. Він не вельми турбувався про Болгарію[217].
Десятого жовтня Молотов повідомив Ідену, що радянська частка впливу в Угорщині повинна бути збільшена із 50 до 75 %. Іден, зі свого боку, був зацікавлений у забезпеченні розподілу 75/25 у Болгарії, який Сталін заперечив напередодні. Він запропонував створити там тристоронню комісію за зразком союзницької контрольної комісії, створеної для Німеччини (у Ялті вступ французів до цієї комісії стане спірним питанням). Молотов запротестував, кажучи, що Болгарія не була окупована трьома державами, як буде окупована Німеччина. Він порівнював Болгарію з Італією, де всім керували західні союзники: за тим же принципом радянцям слід керувати Болгарією. Вони торгувалися щодо відсотків нескінченно. Наступного дня, 11 жовтня, обидві сторони нарешті досягли угоди: 80/20 у Болгарії та Угорщині і 50/50 у Югославії. Радянці поліпшили свої позиції в Болгарії на 5 відсотків, а в сухопутній Угорщині, де англійці показали неготовність боротися за свою «частку», — на 30 %, але Іден був цілком задоволений. Він написав у щоденнику: «Усе минуло настільки гладко сьогодні, наскільки проходило складно вчора, і ми отримали те, що хотіли, майже за всіма пунктами. Я сказав би, що ми одержали 90 % бажаного»[218].
Черчилль та Іден зробили, що могли: у руках Сталіна були всі козирі. Нестабільну позицію британців на Балканах напередодні зустрічі найяскравіше висвітлив Віттейкер Чемберс у випуску журналу Time від 9 жовтня. «Утриматися від створення комуністичних урядів у балканських державах, окупованих зараз Червоною армією, було з боку росіян розумною політикою, — писав дипломатичний оглядач Time. — Але британці не були б будівничими імперії, якби не усвідомлювали, що, говорячи цинічною мовою політики, Балкани перетворилися на російську сферу впливу. Таким чином, зусилля багатьох століть британського державного будівництва були зруйновані, а Росія стала середземноморською державою і почала нависати над серцевою артерією імперії в Суеці»[219].
217
Churchill,
218
Ржешевский,
219
“Area of Decision,”