Листування між Кеннаном і Боленом відобразило глибину моральної дилеми, з якою західні делегації зіткнулися на Ялтинській конференції. Чи не краще було прийняти реальність радянського військового домінування у Східній Європі й відмежуватися політично і морально від того, що там робили радянці, чи, навпаки, треба було намагатися впливати на ситуацію, співпрацюючи з радянцями й тим самим, по суті, легітимуючи їхнє панування? Болен вважав, що можна було досягти більшого, утримуючи дружні стосунки з Радянським Союзом. Цей настрій панував у середовищі американської делегації у Ялті. Рузвельт і його сподвижники були готові заплатити морально-політичну ціну за продовження союзу з радянцями. Як і Болен, вони, напевно, вірили, що завжди буде час для здійснення інших варіантів.
Розділ 12
Битва за Польщу
«Пане Президенте, сьогодні доля багатьох народів знаходиться у ваших руках і в руках прем’єр-міністра Черчилля», — починався лист, телеграфований Рузвельтові до Ялти. Він був датований 3 лютого 1945 р. і підписаний прем’єр-міністром польського уряду в екзилі Томашем Арцішевським. Ніхто не знав точного дня початку конференції «Великої трійки», але Арцішевський попросив Державний департамент «невідкладно» передати листа президентові. Доленосні для його батьківщини рішення мали бути ухвалені найближчим часом, і він знав, що час працює проти нього. Арцішевський надіслав подібний лист також Черчиллеві.
Лідер лондонських поляків закликав західних керівників урятувати його державу. «Весь світ чекає, що ці важливі перемовини… зрештою закладуть підґрунтя для майбутнього миру — миру, який принесе народам свободу совісті та слова й забезпечить їм вільність від страху і нужди, — писав він, використовуючи таку милу серцю Рузвельта риторику Атлантичної хартії. — Я сподіваюся, що ці базові свободи також будуть надані нашій державі, яка рішуче боролася за їхню реалізацію пліч-о-пліч із великими американською та британською демократіями. Зокрема, я сподіваюся, ви не допустите жодних рішень, які можуть поставити під загрозу законні права Польщі або її незалежність, та не визнаєте ніяких доконаних фактів щодо Польщі». Це був лист союзника, який знав, що його країну от-от зрадять[224].
Усі три учасники конференції у Ялті вважали, що польське питання є найскладнішим з усього порядку денного. Дражливі геополітичні питання: відносини між великими потугами і малими державами, суперечність бачення світової організації з дотримання миру та практики сфер упливу, законність територіальних придбань — поставали в дискусії щодо Польщі й загрожували підірвати єдність Великого Альянсу.
У свою першу ніч у Воронцовському палаці Черчилль, сповнений енергії попри тривалий переліт і автомобільну мандрівку, допізна розмовляв з Іденом, своїм лікарем лордом Мораном та дочкою Сарою: «Якщо президент лишатиметься тут тільки п’ять днів, нам не варто гаяти час, — сказав він. — Потрібно почати з політичної частини нашої програми, зокрема з поляків. Зрештою, я не можу вказувати росіянам, як швидко їм просуватися на Сході. Сталін має усвідомити, що саме тих англійців, які прагнуть гарних стосунків із Росією, найбільше непокоїть Польща. Наші майбутні добрі відносини з союзником поставлені на карту. Ми не можемо погодитися з тим, що Польща стане лише маріонетковою державою Росії, де незгодних зі Сталіним людей знищуватимуть. Американці не мають жодного уявлення про глибину польської проблеми. На Мальті я нагадав їм про незалежність Польщі й отримав заперечення: «Але ж їй, вочевидь, нічого не загрожує».
Лорд Моран, який записав цю імпровізовану промову, зазначив, що Черчилль не вперше висловлював таку позицію: «Коли прем’єр починає говорити про поляків, я знаю, що буде далі. Я міг би виступити суфлером, якби він призабув частину тексту». Можливо, зауваження Черчилля про невігласів-американців і не було цілком помилковим, однак воно не було й до кінця справедливим. Іден і Стеттініус фактично домовилися про спільну стратегію щодо Польщі під час зустрічі на Мальті: Черчилль частково повторював те, що Іден написав йому після зустрічі. «Якщо росіяни продовжуватимуть свою нинішню політику, — писав Іден, — це лише нейтралізує зусилля всіх тих, хто прагне працювати з Росією»[225].
224
Arciszewski to Roosevelt, February 3, 1945, Map Room, box 21, Argonaut (2), Franklin D. Roosevelt Library; Arciszewski to Churchill, February 3, 1945, FO371/47577/2896, Public Record Office (hereafter cited as PRO), London.