Така позиція скидалася на ту, яку Черчилль обстоював 22 січня 1945 р., коли британська політика щодо Львова обговорювалася на засіданні воєнного кабінету. Один із міністрів переказував чутки, начебто Сталін був готовий зробити великий жест: віддати Львів Польщі «і натомість побудувати ще одне велике українське місто як власний подарунок Україні». Іден вважав цю ідею імовірною. «Він думав, — як зафіксував протокол зустрічі, — що прем’єр-міністр Сталін був щирим, коли закликав Україну стати окремою державою, і в такому разі, звичайно, вона потребувала столиці». Черчилль сподівався на ласку Сталіна. «Жорсткість, із якою прем’єр Сталін у попередніх розмовах відмовився поступитися Львовом, була безпрецедентною, — заявив прем’єр-міністр. — Утім, він досі вважав, що прем’єр Сталін може зробити величний жест за столом миру й передати Львів Польщі». Він гадав, що такому жесту можуть сприяти недавні успіхи Червоної армії, але оптимальна британська тактика за поточних обставин полягала в униканні того, «щоб чинити на нього постійний тиск»[231].
Хоч Рузвельт розпочав виступ щодо Польщі з питання кордону, його головною проблемою було утримання незалежності Польщі, тісно пов’язане з питанням складу нового польського уряду. «Велика трійка» прибула до Ялти, визнаючи два різні польські уряди. Сполучені Штати та Велика Британія визнали лондонський уряд у вигнанні під керівництвом Томаша Арцішевського, тоді як СРСР визнавав так званий люблінський уряд, який розпочав свою діяльність у Холмі, переїхав до Любліна, а на час проведення Ялтинської конференції розташувався в передмісті Варшави. Це спірне питання мало перевірити здатність союзників розв’язувати суперечності. Під час зустрічі на Мальті Іден і Стеттініус дійшли згоди, що рішення полягає у створенні нового тимчасового уряду, який візьме зобов’язання провести вільні вибори, «як тільки дозволять умови». Створення нового уряду та подальші вибори стали наріжним каменем англо-американської політики щодо Польщі[232].
Шостого лютого, перейшовши від обговорення кордонів до питання майбутнього польського уряду, Рузвельт запропонував створити польську президентську раду, яка призначила б уряд із представників п’яти головних польських партій, зокрема з комуністами. Згідно із планом, запропонованим Рузвельту Стеттініусом, цей новий уряд мав включати представників основних політичних таборів, починаючи з Болеслава Берута, лідера люблінських поляків, та архієпископа Адама Стефана Сапіги з Кракова, наставника майбутнього папи Кароля Юзефа Войтили. Рузвельту ідея сподобалася. «У них не буде короля, тож їм потрібна регентська рада», — сказав він Стеттініусу в Ялті.
«Треба прояснити одну річ, — зазначив президент, намагаючись зробити свою пропозицію прийнятнішою для радянців. — Польща повинна підтримувати відносини максимальної дружби та співпраці з Радянським Союзом». Сталін, який явно не був у захваті від нової пропозиції, вставив: «Польща має підтримувати дружні відносини не тільки з Радянським Союзом, а й з іншими союзниками». Йому, безумовно, було складно уявити, як коаліційний уряд, де б превалювали некомуністичні партії, підтримував би добрі відносини з СРСР. Мало хто з некомуністичних польських лідерів пробачив або забув би пакт Молотова-Ріббентропа. Рузвельт не хотів відволікатися. Він «просто висунув пропозицію» і «вважав, що, якщо ми зможемо розв’язати польське питання, це суттєво допоможе нам усім».
Черчилль, однак, продовжив лінію президента, коли заявив, що Польща не повинна мати «ворожих намірів чи інтриг проти СРСР». Згідно із британським протоколом зустрічі, прем’єр-міністр сказав,
що більше зацікавлений в існуванні сильної, вільної і незалежної Польщі, ніж у конкретних територіальних кордонах. Він хотів, щоб поляки мали можливість жити вільно, своїм життям і за власними правилами. Це була мета, як він чув, яку і маршал Сталін проголошував із незламною твердістю. Якраз тому, що він довіряє деклараціям маршала щодо суверенітету, незалежності та свободи Польщі, він не вважає питання кордонів одним із найважливіших. Саме цей принцип [незалежності Польщі] був наймилішим британській нації та Британській Співдружності Націй. Ми тому й розпочали війну з Німеччиною, щоб Польща була вільною та суверенною. Усі знали про страшенні ризики, коли ми пішли на війну 1939 р., будучи так погано озброєними. Ці дії майже коштували нам життя не тільки як імперії, але і як нації.
231
“A general discussion on the Polish situation,” CAB 65, WM (45) 74. C 1, January 22, 1945, PRO.